Новина про те, що Мінфін рекомендує скасувати так звані академічні стипендії, дуже сподобалась нашим медіа - 100% "зрада" розходиться дуже добре.

Міністерство фінансів обрало звичну для українського уряду стратегію - рекомендувати більше, ніж можна досягнути, щоб врешті змусити Міносвіти до дій. Річ у тім, що Міносвіти вже більше року лише говорить про необхідність реформи стипендіального забезпечення, але далі балачок справа не зайшла.

Створювались робочі групи, розроблялись концепції - все пішло у стіл. Але медіа про це не напишуть, бо бездіяльність - це не така очевидна "зрада". Тепер до суті. Які бувають стипендії?

Отже, є два види стипендій: академічна та соціальна. Перша є мотиваційною. Студенти всього світу - це капризна верства, яка часом забуває, що знання є запорукою успішного майбутнього. Навколо студентів багато цікавіших за навчання речей, які сильно відволікають, тож час від часу треба нагадувати та мотивувати їх вчитись на відмінно. Тому запроваджують академічні стипендії, які виявляють найбільш талановитих студентів. Таких стипендій не може бути багато. Якщо їх багато, то вони стають незначного розміру. Якщо вони незначного розміру, то зникає мотивація. "У сусідній Польщі академічну стипендію можуть отримати лише 10% студентів, які є кращими."

Наприклад, у сусідній Польщі академічну стипендію можуть отримати лише 10% студентів, які є кращими. І цю стипендію можна отримувати лише з другого курсу. Її розмір визначає сам ВНЗ - це також елемент змагання університетів за студентів. Наприклад, у Варшавському університеті така стипендія складає 550 злотих (130 євро), а у Гданському університеті - 400 злотих (95 євро). У Польщі є ще стипендія міністра. Зокрема, на 2016 рік міністр вищої освіти Польщі запланував 845 таких стипендій, розмір яких визначається індивідуально, але не може бути більшим за 15 тис злотих (3500 євро).

Що маємо в Україні? У нас є соціальні стипендії, їх отримує кілька десятків тисяч студентів, які є сиротами, інвалідами, чорнобильцями, дітьми загиблих чи скалічених шахтарів або є студентами з малозабезпечених родин. Розмір визначається безвідносно до потреб, а по факту наявності довідки: інвалідам та малозабезпеченим - 900 грн, сиротам - майже 2000 грн. За межами соціальної стипендії залишається чимало студентів, які не можуть на неї податись, але рівень їх доходів на межі виживання. Наприклад, якщо дохід батьків студента становить більше 5 тис. грн, то він вже не зможе податись на соціальну стипендію. Тепер подивимось на соціальну стипендію.

Більшість країн Європи роблять акцент саме на соціальній стипендії, а не на академічній. Чому? Бо соціальна стипендія - це питання доступу до вищої освіти. Наприклад, якщо абітурієнт має необхідний для навчання в університеті рівень знань, але не може поїхати вчитись до іншого міста, бо його батьки не можуть покрити видатки, то держава допомагає. Бо їй вигідно, щоб такий абітурієнт пішов до університету, де його мотивуватиме справжня академічна стипендія (академічна стипендія додається до соціальної), аби потім після університету ця людина працювала на благо країни. Ключове питання для усіх країн - як в умовах обмеженого бюджету допомогти максимальній кількості нужденних студентів?

Відповідь - максимальна диференціація та адресність. Тобто потрібно давати кожному по потребах. Для цього вводять градацію доходів родин нужденних студентів, за якою чим менші доходи, тим більша стипендія, і навпаки. Додають фактор потреби житла, а якщо країна дуже розвинута, то диференціюють ще й за вартістю проживання в різних містах, де є університети. Читайте також: У кишеню до студента Отже, академічна і соціальна стипендії в Україні - це такі собі дві морські свинки, які, як відомо, і не свинки, і не морські. Жодна з них не виконує своєї ролі. Скасувати усі академічна стипендії - не можна. Залишати усе, як є, теж не можна. Якби мене хтось спитав, що повинно зробити Міносвіти зараз, я би порадив: 1) Не покладатись у цьому питанні на власний департамент фінансування. Там працюють люди, які не здатні думати про реформи. У них завдання одне - порахувати бюджет наступного року, виходячи з показників нинішнього. 2) Досягти компромісу з Мінфіном. Саме Мінфін може забезпечити верифікацію соціальних стипендій та їх адресність.

Водночас Мінфін має погодитись на певну поступовість реформи, а Міносвіти власне має почати робити реформу, а не просто говорити про неї. 3) Поінформувати нинішніх студентів, що їхні стипендії ніхто не буде чіпати. 4) Поінформувати майбутніх студентів (це, швидше за все, вже набір 2017 року), що вони вже будуть вчитись за нової системи стипендіального забезпечення, де діє справжня адресна соціальна стипендія і обмежена кількість справді мотивуючих академічних стипендій. 5) Йти в парламент спільною урядовою позицією. Повірте, саме у Верховній Раді найбільше перешкод будь-якій реформі стипендій.