Давно хотів зводити дітей у Межигір'я. Й ось нарешті вдалося. Я впевнений, що там варто побувати кожному, навіть якщо дуже не хочеться (розумію, чому може не хотітися): тільки побачивши на власні очі, можна усвідомити масштаби та зробити власні висновки про те, від якого хворого виродка ми врятувалися ціною сотні життів у лютому 2014-го.

Але, якщо абстрагуватися від Януковича (а треба вчитися це робити), Межигір'я – прекрасне місце для відпочинку, прогулянок і контактів із упорядкованою природою. Не думаю, що навколо Києва ще десь є такі. Для дітей там купа мімімішностей: качки, які бігають за людьми полем для гольфу й випрошують їжу; чорні, білі й чорно-білі лебеді; легендарні страуси в зоопарку, яких підтримував Віктор Федорович. Людей у будні, навіть улітку, там не дуже багато – могло би бути набагато більше. Рекреаційний потенціал величезний і майже не використаний. Усередину хонки та інших "музеїв" ми не ходили – екскурсія коштує дорого і триває довго. До речі, на пеньки теж не можна просто так подивитися, тільки замовляти екскурсію:).

Ну, і дуже зацікавила економічна сторона. Величезний доглянутий парк, стрижені газони, висаджені квіти, підрізані кущі, нагодована риба в ставках і фонтанах, усе ремонтується і дещо навіть будується – видно, що цим займаються сотні людей. Хто вони? Як оплачується їхня праця? Чи вистачає на це грошей, які збирають за вхід – по 50 грн з дорослого і по 20 із дитини? Що з комунальними послугами? Якщо тема забезпечення й організації роботи Межигір'я в наш час десь уже розкрита, буду вдячний, якщо кинете в мене посиланням. Якщо ні – прекрасна тема для чийогось журналістського дослідження.