Фронтовики, що повернулися додому, вже нічого не боялися і не вірили пропаганді. Вони, що принесли найвищу жертву, бачили правду і знали реальну ціну сталінізму. Народ, який пройшов найстрашніші випробування, змінився. Здавалося, що життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

Ця кардинальна зміна свідомості була помічена і відображена письменниками-фронтовиками, які говорили: народ усвідомив свою силу, його не можна більше обманювати, і так далі.

Однак репресивно-пропагандистська машина сталінської держави працювала як завжди ефективно, і зміни у суспільній свідомості не втілилися у жодні зміни системи. Доноси і табори, пошук ворогів й ідеологічний тиск -- все це продовжувало атомізувати суспільство. Знадобилося ще майже десять років, щоб завершилася епоха терору і розпочалася відлига.

Сьогодні ми маємо схожу картину. Багато розмов про те, що фронтовики, які повернулися, не допустять і так далі. Що війна змінила життя народу назавжди.

Але досить ймовірно, що ми помиляємося так само, як у 1945. Що взаємна недовіра, пошук ворогів, зневіра і розчарування й далі атомізуватимуть наше суспільство, і це продовжить життя старої олігархічно-корупційної системи ще на десятиліття.

Зміни у суспільній свідомості нічого не варті, поки вони не втілилися в організаційні механізми, які покладуть край пануванню старої системи.

Тож коли ми промовляємо "Ніколи знову", це може мати для нас ще один сенс. Ніколи знову не дамо розколоти, подрібнити та атомізувати народ, що пройшов війну.