Перемир'я під час перемир'я. Це коли перед святом: Великоднем, Різдвом, або, як вчора, перед 1 вересня, дві сторони домовляються чесно-пречесно не стріляти одна в одну.

Вчора був дитячий день. Це ж не 2014 рік, коли могли і в школу лупонути. Зараз можна домовитися про перемир'я, яке буде всім перемир'ям перемир'я...

Але тим часом росіяни продовжують ганяти зі свого боку вздовж лінії розмежування важку армійську техніку, користуючись додатковим режимом припинення вогню. Особливо у районі Мар'їнки це чути. Та на Луганщині. Гиркання машин дуже голосне, коли по фронту стоїть дратуюча тиша. І ротації тут у ворога проходять, вони прапори нових підрозділів самовпевнено вивішують.

Де-не-де чути звуки кулемета або СПГ. Може міна «Васелёк» прилетіти. Але не сотня, а одна, як в районі Старогнатівки. По нашим позиціям на Світлодарській дузі та в районі Авдіївки можуть «пройтися», але «мирно» так, не нав'язливо.

А наші військові кажуть: «В нас сувора заборона ведення вогню». І зізнаються, що так гірше, ніж коли стріляють.

Насправді ж, всі знають, що перемир'я закінчилося з першим пострілом після його узгодження. Та, і не було його ніколи. Лиш так, іноді випаде спокійніша ніч. А про те, що стріляють так, що втрати щоденні, треба не просто писати, а кричати на кожному кроці. Бо лише за один вчорашній вечір прийшло кілька повідомлень, про загиблих на фронті. В ніч з 30 на 31 серпня двоє бійців загинули під час обстрілу, один від кулі снайпера. Ще двоє отримали поранення. Скажете, поберегти чиїсь нерви і не повідомляти про такі втрати?

А я й надалі говоритиму про ті обстріли і втрати, про які знаю. Так, це заради того, щоб люди знали, що війна не припинилася. Так, це заради грошей. Заради тих грошей, які врятують чиєсь життя, які повернуть сина матері, як би вона за нього не хвилювалася!