Літній пазл: черепки. Досі не збагну, чому в нас на городах їх так багато. Для мене в дитинстві вони здавалися якоюсь археологічною знахідкою, бо глечиків таких я наживо вже не застала. А в підручниках усілякі знахідки саме так і зображали.

А одного разу я взяла заступ і почала копати серед городу яму. Мета була геологічно-скарбошукацька. Ну, яму глибиною близько метра я викопала. Але замість скарбу – лише черепки. І гладенькі камені, що нагадували відколоту застиглу лаву. А так у підручниках малювали уже знаряддя праці первісних людей.

Найменше мені подобалося потім яму ту закопувати, звісно. Але вище керівництво – напевно, з різкою – наполягало на завершенні експедиції.

Але в голові у мене вже повіяв інший вітер, а кишені пропікали нові мальовані морські карти зі скарбами. Кораблями нашими були зелені ворота та ясен, а хвилями – осінні вже вітри.