У нас, на відміну від поляків, розуміння стипендії залишилося тупо комуністичним.

Стипендією ми називаємо лише «особисту» частину оплати суспільної вартості освіти, тобто - матеріальну допомогу, призначену для задоволення власних потреб студента - вже після вступання у ВНЗ.

Точно так, як визначала це поняття радянська енциклопедія. Саме це викривлення у нашій свідомості поняття «стипендія» призвело до теперішньої несправедливої ситуації нерівного доступу до вищої освіти.

Студенти-бюджетники отримують, фактично, одразу дві стипендії: безготівкову «інвестиційну» (кошти на оплату навчання), і в більшості своїй - ще й готівкову «особисту» (кошти на оплату своїх власних потреб). А студенти-платники вчаться за свій власний кошт і ніяких стипендій - ні інвестиційних, ні особистих, не отримують - ні від держави, ні від інших суб'єктів.

Вища ж освіта у нас як була платною, так платною і залишилася. Але чомусь (?!) наша держава повністю оплачує навчання частини студентів, навіть не вимагаючи від них трудової компенсації своїх витрат на їхнє навчання у ВНЗ.

У такий спосіб, для студентів-бюджетників наша держава реалізувала радянський міф про справді безплатну освіту, перетворившись з їхнього інвестора у благодійника, безкорисливо надаючи цим студентам стипендію для оплати вартості навчання і ще й стипендію для оплати їхніх особистих потреб під час навчання. Такої «халяви» не було навіть в СРСР.