Прошу повірити на слово, я це не вигадав, узагалі не маю звички придумувати ефектні деталі, які скидаються на белетристику.

 Отже, мій родич продає промислові вентиляційні системи, приблизно рік тому він працював із українською філією великої міжнародної компанії. Директор представництва мало не вийняв із нього душу, коли затверджував специфікацію переобладнання цеху, перевіряючи кожен пункт до коми. А потім, благословивши бюджет, прямим текстом наказав збільшити підсумкову цифру на 15%, які слід було повернути готівкою йому особисто.

Усі, хто вважає, що слово «відкат» стосується тільки відносин між нашими рідними чиновниками й рідними підприємцями, жорстоко помиляються. Це елемент ділової практики цілої країни. Можна сказати, частина ментальності. Запитайте знайомих, які працюють у реальному бізнесі, і вони неодмінно розкажуть вам про схеми, прокладки, конверти та інші заморочки, що мають дурити не лише державу (це святе!), а й будь-яких контрагентів і начальників, практично кожного ближнього. Ось річ, яку треба твердо усвідомити, перш ніж рухатися далі шляхом радикального викорінення корупції в країні.

Читайте також: "Депутати, ви уху їли?" - активісти під ВР вимагають припинити саботаж антикорупційної боротьби. ФОТО

Знайомство з іноземними джерелами додає чи то оптимізму, чи то, навпаки, песимізму. Виявляється, у корпоративному секторі США щороку розкрадають до 15% прибутку (якась магічна цифра, хай їй грець!). Це в країні, де, як ми знаємо, панують протестантська етика та інші бісові цінності. Десятиліттями великі компанії не шкодували грошей для вдосконалення систем внутрішньої безпеки, доки з'ясували, що перекриття всіх можливих шпаринок так гальмує процеси й, головне, таке саме собою витратне, що ліпше залишити все як є. Існують, безумовно, речі, які в них не проходять ні за яких обставин: наприклад, спробувати дати хабар копові чи санітарному лікарю, але загалом американці не святі.

Пригадується цьогорічне повідомлення офіційної китайської агенції «Сіньхуа» про те, що в КНР законодавчо визначено суму відкату або розтрати, за яку може бути винесено смертний вирок, - 3 млн юанів (трохи більше ніж $400 тис.). Це означає визнання на державному рівні самого факту масової корупції, попри славнозвісну конфуціанську мораль і досконалий репресивний механізм тоталітарної диктатури. Люди як люди...

Читайте також: Про Китай и коррупцию: немного шока и боли

Корупція в Україні з'явилася не на пустому місці. Щоб не зазирати в сиву давнину, згадаю лише, що 20% радянської економіки працювало в тіні: важко повірити в таку фантастичну цифру, особливо тим, хто черпав відомості про соціалістичну дійсність із газети «Правда» й програми «Время». Інша річ, що не завжди корупція виражалася в грошових одиницях, частіше це був натуральний обмін, система послуг «ти мені - я тобі», бо за «дерев'яний» карбованець мало що можна було купити. Справжні великі гроші в Україну зайшли років 20 тому, коли вона стала провінцією російського газового ринку, наш локальний «період первинного накопичення» був дуже зав'язаний на перерозподілі цієї шаленої ренти, звідси походять усі вітчизняні «олігархи», практично весь наш політикум. І, безумовно, побудова влади. Але провокатором, як на мене, залишається структура відносин у суспільстві. Українцям простіше функціонувати на рівні індивідуальних домовленостей, аніж у межах офіційних процедур, тим більше що самі процедури успадковані з невеликими змінами від комуністичного минулого. Ну а поширена заява «всі вони там такі», на мій погляд, безжально означає «я такий самий, як і вони».

Читайте також: Хитрощі корпорацій: Google, податки та шкідливий цинізм у бізнесі

Ні, зовсім не всі й не такі самі: іще на помаранчевому Майдані заявила про себе верства, яку не влаштовує примат неформальних відносин над формальними (саме так колись у режимі осяяння мені вдалося визначити феномен мафії одному цікавому іноземцеві). На Євромайдані та верства вже домінувала, і це породило ілюзію, що суспільство загалом настроєне на зміни. На жаль, на них націлена абсолютна меншість, щоправда, освічена й мотивована, яка подеколи може заражати своїми інтенціями широкий загал і диктувати політикам порядок денний, але для миттєвих перетворень цього замало.

Війна з корупцією - не коротша, а може, і довша історія, ніж боротьба із внутрішнім совком. Її не виграти однією генеральною битвою, навіть якщо на твоєму боці буде ціла НАБУ разом або не разом із ГПУ: це лише інструментарій, необхідний, але не достатній, щоб розкрадання не пішло «по бєспрєдєлу» (китайське know-how). Головне - повільна, але невпинна робота з формалізації процесів, очищення від особистісних стосунків цілих сегментів, зміна мотивації локальних спільнот. Кожен успіх тут має силу прецеденту, як і, до речі, кожен провал. Хоча саджати, звісно, треба. Питання, як зробити, щоб на місце посадженого приходив інший, тобто інакший? Як?