Не можна сьогодні давати старт накопичувальній пенсійній системі, не маючи чим заткнути дірку в системі солідарній. Про це пише у блозі на сайті "Новое время" колишній народний депутат Михайло Поживанов.

В чому полягає суть накопичувальної пенсійної системи, пояснювати, гадаю, зайве. З 1 січня 2017 року ми переходимо до цієї системи, а точніше, робимо перші кроки до її впровадження. Кожен громадянин України, молодший за 35 років, починає відрахування у вигляді 2% своєї зарплати на індивідуальний рахунок, де гроші чекатимуть на нього до виходу на пенсію. Все ніби чесно і прозоро, проте є пара запитань, які я хотів би поставити уряду.

Читайте також: 119 нардепів-мільйонерів отримували компенсацію на житло

Перше. Сьогоднішні 2% від, скажімо, зарплати у 5 тисяч, це - 100 гривень. На 100 гривень зараз можна купити кілограм гречки, пачку вершкового масла, пляшку молока і хліб. На що буде «спроможна» купюра із зображеним на ній молодим Шевченком через 5 років, не скаже ніхто. Можливо, це будуть все ті ж гречка, масло, молоко і хліб. А, можливо, 100 гривень заледве вистачить на півбатону. Ми вже проходили гіперінфляцію 1992-1995 років, знецінення гривні у 2008-му і катастрофічне падіння національної валюти в 2014 році. Хтось враховує ризики девальвації при впровадженні накопичувальної пенсійної системи?

Якщо відповідь «так», хотілося б ознайомитися з усім переліком превентивних заходів. Як конкретно уряд запобігатиме знеціненню вкладів? Чи передбачена схема індексації накопичувальних рахунків відповідно до зростання інфляції? Чи, може, хтось розраховує на те, що відповідальність за сьогоднішні рішення нестиме той уряд, котрий прийде до влади через добрих три десятка років? Якщо ж відповідь «ні», то цікаво, як саме чиновники збираються переконати населення у доцільності накопичувальної системи?

Втім, населення ніхто й не питатиме. Відрахування відбуватиметься автоматично. Альтернатива - у вигляді недержавних пенсійних фондів - формально існує (на всю Україну НПФ нараховується біля сотні), проте вона, звичайно, не створює конкуренцію державному пенсійному забезпеченню. А в тому, що наша держава - досить кепський інвестор, могло переконатися вже не одне покоління українців. Міністр Рева правильно робить, коли згадує радянські ощадкнижки, говорячи про накопичувальну систему. І хоча ощадкнижки «згоріли» давно, в момент розпаду СРСР, незалежна Україна має досить власних прикладів безвідповідального господарювання (згадаймо хоча б тотальний «банкопад» останніх двох років - як чудовий привід вкотре виявити недовіру державі та її фінансовій системі).

Ідея накопичувальної системи може бути скомпрометована ще до її старту, якщо хтось з державних мужів не візьме на себе труд бодай прокоментувати можливі ризики. Хтось мусить пояснити пересічному українцю, чому йому вигідніше вимагати «білої» зарплати і не зашивати долари у матрац, а нести заощадження на індивідуальний рахунок. І не просто пояснити, а переконати в тому, що цього разу система таки працюватиме. Поки що жодних гарантій останнього надано не було.

Тепер питання номер два. Серед вимог МВФ немає пункту щодо обов'язкового підвищення пенсійного віку, як це стверджує віце-прем'єр Розенко. Але є пункт, що стосується стабілізації роботи Пенсійного фонду. Його дефіцит має бути погашено, а видатки та доходи ПФ мають бути збалансовані. Наші закордонні кредитори не бажають вкидати гроші у бездонну чорну діру під назвою «Пенсійний фонд». А враховуючи те, що влада України має зацікавленість у наступному (четвертому) транші МВФ, хотілось би знати, що саме пообіцяє уряд, демонструючи готовність привести до ладу пенсійну систему?

Скоротити дефіцит ПФ можна було б, піднявши пенсійний вік. Але цю ідею урядовці відкидають - принаймні, поки що. Вона дійсно не має економічної доцільності, оскільки в нинішній Україні навіть 40-річним складно знайти гідну та високооплачувану роботу; ті ж, хто старші за цей вік, неодмінно стикатимуться з дискримінацією, а відтак зможуть претендувати тільки на некваліфіковану роботу. Така робота належить до категорії малооплачуваної, а отже, припливу відрахувань єдиного соціального внеску (на якому тримається Пенсійний фонд) годі буде й чекати.

Читайте також: Скоро кроме чиновников и пенсионеров в этой стране никого не останется - блогер

Урядовці спробували було зекономити, ще в березні 2014-го «урізавши» пільги народним депутатам, котрі належали до однієї з найбільш привілейованих пенсійних «каст». Досить згадати хоча б про те, що, виходячи на пенсію, нардепи мали право на грошову компенсацію у розмірі 12 місячних окладів, їм також була гарантована можливість пожиттєво користуватися безкоштовним проїздом на всіх видах транспорту, включаючи залізничним та повітряний. 

У середині 2016-го уряд продовжив обмежувати «пільговиків», скоротивши на 40% перелік професій, що давали право на достроковий вихід на пенсію. Крім того, було вирішено розвантажити Пенсійний фонд, переклавши турботу про виплату деяких категорій підвищених пенсій на держбюджет. Такий крок не можна назвати розумним, адже держбюджет й без того дотує Пенсійний фонд, тобто гроші на пенсії - хоч персональні, хоч звичайні - все одно братимуть з однієї й тієї самої скарбниці.

Українська влада також розраховує на скорочення дефіциту бюджету ПФ шляхом підняття мінімальних зарплат. Логіка тут така: чим вища «мінімалка», тим більше фонд заробітної плати і, відповідно, - ЄСВ. А чим більше відрахувань єдиного соціального внеску, тим солідніша наповненість Пенсійного фонду. Про це урядовці розповідають усім - як всередині країни, так, напевно, і за її межами - під час переговорів з нашими кредиторами зокрема.

Однак є й те, про що вони, безумовно, мовчать. Це ризик приведення до повного банкрутства малого та середнього бізнесу, котрий після підвищення мінімальної зарплати до 3200 стоятиме перед наступними альтернативами. Або (в разі неможливості сплати збільшеного ЄСВ) згорнути діяльність взагалі, або звільнити частину персоналу (і тим поповнити армію безробітних), або перевести найманих працівників на неповний робочий день, аби піти в ще глибшу «тінь». Кожен з цих варіантів є поганим, але тим, щоб бодай чимось підсолодити пігулку підприємцям (наприклад, переглянути грабіжницький податок на землю), уряд себе не утруднює.

Нарешті, є й питання номер три. До того часу, як дасться взнаки ефект від впровадження накопичувальної системи, ще досить далеко. Перші пенсії з накопичувальних внесків українці почнуть отримувати тільки через 25 років. Перехідний ж період триватиме як мінімум вдвічі довше. Він почнеться тоді, коли перша працююча особа внесе частину внесків не в солідарний фонд, а в накопичувальний. А закінчиться тоді, коли помре остання людина, яка отримує пенсію виключно із солідарної системи. Як не крути, а менше 50 років тут не виходить. Півстоліття держава буде змушена компенсувати витрати перехідного періоду Пенсійному фонду України. То ж у який все таки спосіб це буде здійснюватися?

На жаль, на жодне з перерахованих питань немає чіткої та зрозумілої відповіді. Немає сумнівів у тому, що солідарна пенсійна система, котра дісталася нам у спадщину від СРСР, застаріла і морально, і фінансово. Але, можливо, починати подібну реформу потрібно аж ніяк не тоді, коли економіка знаходиться на спаді, коли кризі кінця-краю не видно і коли інфляція пускається в галоп. Потрібно передбачити всі фінансові ризики, перш ніж братися за таку революцію.

У нас вже є приклад проблемної банківської системи, за яку Гонтарєва взялася начебто і з позитивним наміром - вивести з ринку неефективні банки. Будь-які зміни мають бути системними і продуманими. Не можна сьогодні давати старт накопичувальній пенсійній системі, не маючи чим заткнути дірку в системі солідарній. Принаймні, ризики провалу такої операції є більш ніж обґрунтованими.