Ми ніколи не живемо з тими людьми, з якими одружувалися. Цей трохи цинічний вислів влучно характеризує зміни, які відбуваються з багатьма, відколи вони утворюють пару.

Чи завжди ці перетворення - на краще, і як залишатися собою, а не чиєюсь "половинкою"?

Штамп не в паспорті, а у свідомості

Почуватися вільними і відкритими до самовдосконалення людьми у шлюбі заважають численні міфи. На кшталт: одруження - то на все життя; подобається / не подобається - терпи; якщо вийшла заміж - вже відбулася як особистість.

Тож мрії, плани і перспективи можуть бути пов'язані лише з добробутом родини і дітей. Цими та іншими зашкарублими штампами все ще, на жаль, керуються сучасні й освічені люди.

Почнемо з "мій чоловік", "моя дружина" - як багато хто називає одне одного. Це і є найпоширенішим прикладом самонавіювання.

Читайте також: Сімейна сварка: психолог розповіла, яке слово може завдати шлюбу непоправної шкоди

Одружитися і думати, що ми були самі по собі, так би мовити нічийні, а стали комусь потрібними, - велика помилка.

Це хибне усвідомлення зазвичай живе у підсвідомості людей із низькою самооцінкою. Вони ніби думають: якщо їх "взяли" заміж, вони тепер віддячуватимуть сумлінною працею.

Тож добровільно обтяжують себе численними "повинностями" і старанно їх виконують. Де ж тут знайти час на колишні захоплення?

З іншого боку, вислів "моя дружина" чоловіки часто так само розуміють буквально. Як людину, котра має не лише виконувати хатню роботу, розраджувати, заспокоювати - про неї він має знати все: де була, чому про щось радилася з подругою, з мамою, а не з ним. Це має бути в минулому, бо ми тепер - одне ціле.

Ось вам іще один ореол фальшивого святенництва, який заважає почуватися вільними.

"Хіба мама мене б любила такого?"

Один штамп тягне за собою наступний. Що це за підозріле прагнення - бути вільними, якщо вже з'єднались у шлюбі?! - так і чую гнівні вигуки "праведників".

Так, коли йдеться про одруження, ті, хто "п'ятдесят років - душа в душу", завжди збиваються на високий стиль.

Вони обов'язково згадують про таїнство, половинки і берегиню. Про яку свободу тут може йтися?

Саме дивлячись на таких - всезнайок, але безпомічних без своєї пари, які стали не половинками, а милицями чи ковіньками одне для одного, - хочеться бігти від сімейного вогнища якнайдалі.

Можливо, біля їхнього вогнища тепло і ситно, та дуже бракує свіжого повітря. Може, й упевнені вони, що чоловік чи дружина нікуди не подінуться, бо живуть за інерцією, не приходячи до тями.

Якщо ж хтось і спробує збунтуватися, поглянути на себе і з жахом згадати, перефразовуючи поета: "Хіба мама мене би любила такого, жовто-сивого, худого, товстого?", - такі вибрики негайно придушують у зародку.

Читайте також: Українські чоловіки визначили 10 правил сучасного батька

Бунтівнику нагадують, що в нього онуки, обіцяють вкоротити собі віку. Якщо й це не допомагає, б'ють по обличчю витягнутим із шафи вельоном. У моїй практиці подібне траплялося не раз.

Після нейтралізації спроби втечі і зачистки родинної території такі історії, на жаль, не стають приводом відпустити партнера і зайнятися собою.

Навпаки - контроль і опіку посилюють, паростки живого інтересу до зовнішнього світу заливають бетоном буденності.

Ні - сімейному маскараду

Та попри все, гарні стосунки на довгий час побудувати цілком реально. І головним маркером чи камертоном тут має бути не примхлива любов чи абстрактні інтереси родини, а повага.

Якщо ви поважатимете партнера і насамперед себе, то після одруження не вимагатимете від нього відмовитися від професійних інтересів на догоду вам або дітям.

Не обмежуватимете і себе у захопленнях під приводом того, що ви тепер - заміжня і повинні вечорами сидіти вдома. Так само повага втримає вас від зайвих підозр, якщо чоловік затримався на роботі.

Шлюб не є метою, сприймайте його як захопливу подорож.

Діти також не повинні ставати сенсом життя. Це добре, якщо вони у вас є, але у них - власний шлях.

Ви ж маєте залишатися цікавими одне для одного не лише як мама і тато. Адже коли діти виростуть, доведеться або розлучатися, або "чіплятися" за онуків.

Часто люди втомлюються не стільки жити разом, як грати ту чи іншу роль, котру, намагаючись сподобатися, колись для себе обрали.

Це може бути маска ідеальної господині, жінки, яка завжди виглядає на всі сто, безтурботної веселунки тощо.

Тож у тривалому спільному житті краще триматися невимушено, давати волю суму, втомі, лінощам. Бо роздратування від набридлої гри зазвичай переносять на партнера, який не розуміє, що зробив не так.

Не будьте надто вимогливими до чоловіка або дружини. Адже розчарування, як правило, спричиняють безпідставні очікування.

А ніхто й не обіцяв завжди бути дотепним, вміти полагодити кран, заробляти купу грошей і порадити, яка сукня вам більше пасує. Тож, може, краще звернутися до спеціаліста?

І найголовніше. Як би не склалася доля вашого шлюбу, не ображайтеся, не дорікайте, не вимагайте більшого. Намагайтеся бути вдячними людині, яка була чи є поряд із вами тривалий час.