Коли тільки починали блокаду, головною метою називали звільнення заручників. Але зараз про це майже не згадують. Про це пише у блозі на сайті "Новое время" політолог Володимир Фесенко.

Торгова блокада так званих сепаратистських республік - суперечливе і неоднозначне явище. З одного боку, сама ідея блокади не нова. Якщо трохи поритися в оперативній пам'яті, то згадаємо, що тема блокади Донбасу активно обговорювалася в 2015 році як державна політика. Пізніше ця ідея відійшла вбік з різних причин. І тепер знову розгорнулася у вигляді активних протестних дій.
Але блокада - це відображення досить поширених войовничо-патріотичних настроїв, характерних для частини українського суспільства. Не всього суспільства і навіть не більшості, враховуючи дані соціології. Це відображення настроїв меншості, але активної, особливого активної в соціальних мережах. У цих настроях також велика частка настроїв, пов'язаних із запереченням сепаратистського Донбасу, вираженого відомою формулою «Такий Донбас нам не потрібен»: відрізати цей Донбас, відгородитися від нього, закрити. Хтось за допомогою блокади Донбасу хоче відгородитися від проблеми і таким чином її начебто вирішити. Такі настрої є, вони щирі. І частина організаторів, і переважна більшість виконавців і рядових учасників цієї акції - носії таких настроїв. Тому їх потрібно сприймати як частину суспільних настроїв.

Ще один важливий настрій - це моральне неприйняття будь-яких економічних відносин з неконтрольованими територіями. Неприйняття самої формули «і воюємо і торгуємо», заперечення цієї амбівалентності щодо донбаських сепаратистів. Вирішення цієї моральної дилеми, цієї подвійності - теж частина настроїв, пов'язаних з блокадою, і це одна з головних причин появи блокади як активних протестних дій.

Читайте також: Блокада Донбасса показала, что наши тарифы - фикция

Але в чому проблема? У тому, що ці настрої використовуються в політиканських, а іноді - в суто егоїстичних цілях. До речі, коли тільки починали блокаду, анонсували її в кінці грудня 2016 року, головною метою називали звільнення заручників. Але зараз про це майже не згадують, забули про це. І мені здається, що тоді це була маніпулятивна мета. З одного боку, відображення наївно-романтичних очікувань, що блокада - це дуже сильний метод тиску на сепаратистів: ось закриємо всі шляхи взаємодії, і вони здадуться або віддадуть нам заручників. Такі настрої були. Але дуже наївні, неадекватні. І вони були винесені як формальна мета. Але реальні завдання були інші.

На жаль, друга, темна сторона блокади пов'язана з політиканськими цілями деяких організаторів. Почну з феномена Парасюка-Семенченка. Це феномен політико-психологічний, але дуже показовий. Він відображає логіку дій частини організаторів блокади. Це люди конфлікту, люди війни. Вони були породжені суспільним конфліктом і війною. Парасюк став відомий в останні дні Майдану своїми войовничими закликами не йти на компроміси, що зробило його дуже відомим і навіть популярним. Семенченко став фігурою першого етапу війни на Донбасі - такий комбат в балаклаві. І чому важливий феномен цих людей? Коли конфлікт, війна - вони в центрі уваги, про них всі говорять. А коли ситуація стабілізується, коли вона відносно спокійна, про них забувають. Парасюк намагався нагадувати про себе бійками різними, якимись політико-побутовими конфліктами. А про Семенченка майже забули. І ось для них блокада Донбасу - це спосіб повернуться на політичну авансцену.

Справедливості заради зазначу, і Парасюк, і Семенченко, так само, як і інші депутати серед організаторів блокади - теж войовничі патріоти за своїм світоглядом. Але одночасно, як мені здається, це типаж політичних авантюристів, які можуть розвиватися тільки в атмосфері конфлікту. Атмосфера навіть відносного миру для них згубна.

Інший мотив, присутній серед частини організаторів блокади - мотив самозахисту. Серед організаторів - частина колишніх комбатів батальйону «Айдар», які перебувають під слідством, їх звинувачують в тяжких злочинах під час воєнних дій. І для них блокада - це спосіб самозахисту. Вони ніби перемикають увагу суспільства на позитив, із засудження їх дій. Будь-який злочин нічим не може бути виправданий. А тепер вони виступають в ролі патріотів, захисників Вітчизни. Це перемикання дуже важливе з моральної точки зору. Це може спрацювати і юридично - це можуть використовувати їх адвокати.

Зазначу ще один неявний мотив - це прагнення дестабілізувати політичну ситуацію. І тим самим наблизити дострокові вибори. Хтось в цьому може бути зацікавлений безпосередньо з депутатів. Думаю, є закулісні ляльководи, тому що такі акції потрібно фінансувати, допомагати організовувати і ті, хто фінансує цю акцію - це люди, можливо політичні сили, зацікавлені в дострокових виборах і думаю не тільки в парламентських. Тут логіка така: спочатку енергетична криза, потім - соціальна і політична. І чим швидше, тим краще. Тому цей політичний мотив дестабілізації і наближення через політичну дестабілізацію дострокових виборів, на мій погляд, теж присутній.

Підтвердження саме політичних мотивів пов'язано з тим, що блокується не контрабанда, а залізничні магістралі - поставки вугілля. Саме через блокування поставок вугілля можна спровокувати енергетичну кризу, соціальні проблеми і, можливо, політичні протести. Якби хотіли боротися з контрабандою, з якою дійсно потрібно боротися, то це б і робили.
Може єдиний можливий позитивний наслідок цієї блокади - прискорення вирішення проблеми надмірної залежності від донбаського антрациту. В іншому - це може викликати дуже серйозні негативи.

Перш за все, провокування енергетичної кризи. У нас цілий ряд електростанцій, що працюють на великі міста, саме на антрациті. І якщо трапляться перебої в умовах сильних морозів, це спровокує замерзання Харкова, Києва, ряду міст на Донбасі. Чим це відрізняється від замерзання Авдіївки? Там в результаті обстрілів, а тут - в результаті цілеспрямованих політичних дій. І там, і там ризики гуманітарної катастрофи. Причому всередині підконтрольної Україні території ризики можуть бути вищі. Тому аморальність цих дій - така ж, як і аморальність дій сепаратистів, які призвели до ризику гуманітарної катастрофи в Авдіївці.

Дивіться також: Блокада вдарила по Порошенко і Ахметову, що мають надприбуток з контрабанди, - Ігор Луценко. ВІДЕО

Другий важливий мінус - спрощений метод вирішення дуже складної проблеми. На розділеному Донбасі працює єдина інфраструктура. Маріуполь отримує електроенергію з окупованих територій. Електростанція в Щасті подає електроенергію в Луганськ. До речі, за домовленостями, досягнутими два місяці тому, тепер за цю електроенергію сепаратисти стали платити вугіллям. Тут, звичайно, є дуже сильний бізнес-інтерес Ахметова і ця проблема деформує сприйняття самого феномена блокади, і її теж доведеться вирішувати. Але єдину інфраструктуру треба враховувати і просто так цю проблему не вирішити.
Фактично, блокада послаблює нас перед Росією. В умовах чергової, нехай локальної, але ескалації конфлікту, нової ситуації з Трампом і відновлення переговорів - провокується конфлікт. Україна через цю блокаду виступає в ролі агресивної сторони, мало не провокативної. Нагадаю, першими вугільну блокаду використовували самі сепаратисти. Вони намагалися так впливати на Україну взимку 2014-2015 років під час боїв під Дебальцевим. А тепер те саме роблять наші войовничі патріоти. І ось ця схожість методів дій мене насторожує.

Ще один важливий негатив - через блокаду посилюється політичне і соціальне напруження в зоні конфлікту. Провокуються антиукраїнські настрої серед жителів Донбасу. І якщо будуть відключати від електроенергії і тепла деякі міста Донбасу, кого будуть звинувачувати? Україну - ось в чому біда. Якщо почнуться віялові відключення в Харкові, такого роду настрої теж працюватимуть на користь сепаратистів.

Як вирішувати проблему? Після закінчення опалювального сезону зробити все, щоб модернізувати хоча б частину наших генеруючих енергетичних потужностей, знизити залежність від донбаського антрациту. І через модернізацію, переведення інших видів палива та закупівлю вугілля в інших країнах.
Друге: не допустити енергетичної кризи. Зараз є надзвичайні заходи, але немає надзвичайного стану.

Потрібно активно працювати з блокадниками. Потрібен і діалог з прагматичною частиною учасників: їм варто на пальцях пояснювати негативи і намагатися шукати з ними компромісне рішення. З тими ж, хто заражений цим політиканством і егоїзмом, кому потрібно загострення ситуації, і тими, хто порушував закон, наприклад, підривав залізничні магістралі - пора застосовувати закон.