Дуже часто доводиться читати, що для того, щоб кримські та донбаські зрадники захотіли назад в Україну ми маємо побудувати тут сучасну та дуже привабливу країну. Ми її безумовно побудуємо, я в це вірю, але навіщо вони нам тоді потрібні? Прийти на все готове, як у тій казці, де персонаж води не носив та борошна не молов, а прийшов вже на готові пиріжки?

Одна справа –  східні німці та північні корейці, яких тримали силою у ярмі та зовсім інша справа, коли в рабство біжать добровільно, зраджуючи Україну.

Читайте також: Руські приречені, або Чому нас голими руками не взяти

Тож, коли Україна таки постане і ми повернемо свої території, вся та вата має заслужити громадянство, а не отримати його на халяву, як вони звикли.

А ті, хто служив окупанту - взагалі ніколи його не отримають.

Байдуже, чи захочуть вони повертатися в Україну чи ні.

Читайте також: Якого миру ми прагнемо?

Ми повертаємо території, а до зрадників і вати ставимося вимушено гуманно та дозволимо їм жити на наших землях з «вовчим квитком замість паспорту». Паспорт - то для Громадян. А з них, які громадяни?