Пригадуєте, як під час Революції гідності люди на Майдані чекали і вловлювали кожний звук повідомлень про підтримку нашої боротьби у світі? Як захоплювалися появою американських сенаторів чи польськими піснями на нашу підтримку? Пригадуєте, як важливо, коли ти виходиш голіруч проти орди озброєних і озлоблених янучар знати, що ти не один, що можеш на когось розраховувати? Навіть коли знаєш, що розраховувати немає на кого, все одно – як важливо сподіватися, що світ солідарний з тобою...

Останніми вихідними відбулися не стільки масові, скільки масово і традиційно по-ідіотськи придушені протести в Білорусі. Все як і має бути в переляканого до смерті перспективою вилетіти із крісла або просто померти від старості диктатора – лють, безправ'я, невиправдана рознуздана жорстокість до власного народу, який власне і загрози особливої для білоруської влади не представляє. Яке усе це знайоме і страшно пережите в 2013-2014 роках. І то, очевидно, не востаннє.

Читайте також: В ОБСЄ засудили розгін демонстрантів на День Волі в Білорусі

І ось читаю на "Європейській правді" одкровення з дозволу сказати міжнародника, викладача, який розповідає-розповідає про те, що Лукашенко поганий, що Білорусь гнеться і мало чи не валиться під російським тиском, а потім пише, що реагувати на масове і брутальне порушення прав людини в Білорусі (а порушення стосувалися і громадян України) не потрібно.

Причому навіть причину довжиною в речення придумав: "Адже позиція Білорусі в кільватері Росії на міжнародній арені не заважає військово-технічній співпраці наших країн".

Тобто раніше продавалися за ковбасу, а тепер можемо за якесь військово-технічне співробітництво з Білоруссю... А головне – яка ця співпраця? Із ким? Із державою, яка навіть військову доктрину узгоджує з Росією, яка розміщує російські війська на своїй території? Де білоруське КГБ є провінційною філією столичного ФСБ?

Пригадується, що Черчиль у роки війни виступав проти скорочення видатків на культуру. Мотивував просто – а що ж ми тоді захищаємо? От і мені хочеться в політолога-доцента запитати, а міфічне військово-технічне співробітництво з Білоруссю нам потрібне, щоб обороняти що? Право Лукашенка пригнічувати власний народ, а заодно й українців, які під руку попадуться?

Читайте також: Що Україні потрібно знати про "союзницю" Білорусь

А ще доцент рекомендує Україні зосередитися на тому, щоб розповідати Лукашенку про гібридну війну. Ну, доцент просто книжку свого часу на цю тему написав. Я розумію, що бувають завдання або, можливо, просто потреба "засвітитися" у якійсь темі. Але навіщо втрачати совість?