Масові протести в Туреччині спонукали мене висловитися на тему, яка вже довгий час займала мої думки. А саме, чому українці сьогодні такі пасивні та нездатні захистити самих себе?

Так було не завжди.

Зрештою, українці постійно боролися за свої національні, політичні та соціальні права, починаючи з XVII ст. Протягом 1930-х і 1940-х рр. ключову роль у цій боротьбі відігравали ОУН і УПА.

Серед української діаспори в Британії – найбільшої в країнах Західної Європи – переважали представники ОУН. Завдяки щомісячним "членським внескам" із зарплати та коштам для Визвольного фонду ОУН (б) стала найбільшим емігрантським політичним утворенням серед української діаспори.

ОУН (б), яка перейменувала себе в ОУН (р) (революційна), насправді ніколи так і не стала справжньою революційною організацією. Її підпілля в Радянському Союзі переважно контролювали подвійні агенти КДБ.

У 1990-х рр. спроби ОУН (р) стати впливовим гравцем українського політичного життя завдяки утворенню Конгресу українських націоналістів (КУН) зазнали невдачі. Сталося це з трьох причин. По-перше, браку харизми у Слави Стецько, по-друге, проникнення агентів СБУ і, по-третє, поширення корупції після того, як контроль над КУН отримав газовий трейдер Олексій Івченко, давній бізнесовий партнер Ігоря Бакая та Дмитра Фірташа.

Наприкінці епохи Леоніда Кучми, після смерті Слави Стецько, ОУН (р) повернулася в середовище діаспори, де її з того часу очолювали німці й австралійці. Що сталося з мільйонами доларів, зібраних для ОУН (р) людьми на зразок мого батька й тестя? Де ті "революціонери" в Україні, яких ОУН (р) мала натренувати для проведення "революції"?

Насправді в ОУН (р) не було нічого революційного, а її претензії на спадкоємицю ОУН та УПА, які боролися в 1940-х рр., не були нічим обґрунтовані.

Після відходу ОУН (р) з української політичної сцени почався розвиток іншої політичної сили, яка претендувала на те, щоби бути "націонал-революційною" організацією та носієм бандерівських традицій, – "Свободи". Однак і це не відповідає дійсності, оскільки в "Свободі" немає нічого бандерівського, хоч вона і має одну суттєву перевагу над КУН – а саме, наявність харизматичного лідера.

Що бандерівського в поведінці "Свободи"? Чим вона нагадує акції ОУН протягом 1930-х і 1940-х рр.? Активісти "Свободи" час від часу демонстрували "м'язи", наприклад, намагаючись запобігти фальсифікаціям на виборах 2012 р. Однак, мушу додати, досить слабко. Бандерівці 1930-х і 1940-х рр. дали б серйозний відпір бандитам Партії регіонів під час мітингу 18 травня та ніколи б не дозволили "регіоналам" постійно заявляти про перемогу на сфальсифікованих виборах.

Радянське правління змінило Західну Україну, хоч і не такою мірою, як Східну. Я помітив, як наприкінці 1980-х рр., коли західні українці почали відвідувати власні сім'ї в Британії, "австрійсько-польських" українців почали порівнювати та протиставляти з "радянськими" українцями.

Українці не протестують у великій кількості, за винятком особливих обставин, як під час Помаранчевої революції. Вони не вдаються до акцій самозахисту, як під час протесту в Сієтлі в 1999 р. або нині в Туреччині, та дозволяють Партії регіонів принижувати себе та свою культурну й національну ідентичність.

Поширення українофобських освітньої та національної політик Табачника, які де-факто зробили російську мову другою державною, ув'язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, тотальна корупція, виборчі фальсифікації та відстрочка місцевих виборів, подовження терміну перебування Чорноморського флоту на території Криму, загроза продажу газотранспортної системи та приєднання до Митного союзу в статусі "спостерігача" – цього всього, здається, недостатньо для того, аби розлютити патріотичних українців, тобто зробити з них справжніх бандерівців. Я сумніваюся, що Банкова надто переймається загрозами Тягнибока з приводу Митного союзу та газотранспортної системи.

Допоки патріотичні українці не зрозуміють, що згідно Конституції та законодавства і як нація вони мають повне право здійснювати самозахист, окупаційні сили Партії регіонів й надалі принижуватимуть і змішуватимуть їх із грязюкою.

Як свідчить історія, зміни ніколи не відбуваються легко, адже суспільства зазвичай консервативні та резистивні до змін. Саме тому Френсіс Фукуяма пише (с. 44). що "насильство відігравало таку важливу роль у процесі політичного розвитку". Фукуяма також зазначає (с. 45), що в суспільствах, які застрягли в "нефункціонуючій інституційній рівновазі, коли існуючі стейкхолдери можуть блокувати потрібні інституційні зміни, насильство чи загроза насильства часом необхідні для того, аби зламати цю рівновагу". Фукуяма переконаний (с. 456), що "насильство є єдиним способом усунути вкорінених стейкхолдерів, які блокують інституційні зміни". У свою чергу, Дарон Аджемоглу і Джеймс Робінсон описують (с. 311), як боротьба з апартеїдом на півдні США призвела до використання федеральних військ у 1960-х рр., і вказують на те, що "британська демократія не стала подарунком еліт, її здебільшого забрали самі маси".

2015 р. покаже, що Фукуяма та Аджемоглу і Робінсон були праві. Патріотичні українці мають стати справжніми бандерівцями та не допустити продовження цього дурдому ще на п'ять років. Хто знає, можливо, "Свобода" навіть припинить вдавати із себе бандерівців.

Література

Francis Fukuyama, The Origins of Political Order. From Prehuman Times to the French Revolution (New York: Farras, Straus and Giroux, 2011).

Daron Acemoglu and James A.Robinson, Why Nations Fail. Origins of Power, Prosperity and Poverty (New York: Crown Publishers, 2012).

Тарас КУЗЬО