Вже зовсім скоро українцям відкриють браму раю: безвіз у Європу дозволить покидати рідну землю вільніше. І всім же зрозуміло, що не тільки і не стільки заради туризму: українці таки спробують скористатися ним для заробітків і еміграції.

Та чи справді готова Європа зустрітись із пересічним українцем, котрий разом зі своєю працьовитістю принесе жадібність, хитрість, уміння, як у нас кажуть, "крутитися"?

Насправді я ж, українка, не хочу принизити українців. Але нерідко наша поведінка, чесно кажучи, викликає лише сором.

Читайте також: Маленькі радощі безвізу

Кожна друга жінка з сіл Західної України доглядає стареньких баронів чи напівбаронів в польщах-італіях вже зараз. Вона десятки років проводять там, залишаючи сім'ю на зароблені-вислані гроші. Дітей виховують бабусі, чоловіки заводять коханок, не відмовляючи собі практично ні в чому. Раз чи два у рік мами навідують свою родину з запасами найнеобхіднішого.

І тут починається історія: виявляється, не грошима єдиними. Зазвичай наші непосидючі жінки вміють знайти голку в копиці сіна чи, точніше, копиці сміття. Вільний від доглядання, годування та прибирання час вони витрачають на походи по європейських смітниках. Адже там можна знайти: чудовий килим, на якому спав пес, не зношені до дір джинси, подушку, м'яке крісло, стіл, сушарку для одягу... Якщо пощастить, то віднайдеться й трохи техніки: праска, тостер, мікрохвильова піч, справність яких перевірить вдома чоловік чи сусід...

Наша жінка відшукає, принесе у свою маленьку європейську кімнату, помиє і чекатиме від'їзду на батьківщину. За певний час мотлоху назбирується ціла шафа чи піддивання і доводиться займати ще й балкон. Від такої кількості речей часом не витримують навіть таргани чи ще якась комашня і починають покидати свою зону комфорту, завойовуючи нові території квартири. Коли ж наближається час приїзду провідника через кордон, назбирується й безмежна кількість торб з їжею, як і придбаною (бо в нас такого не купиш, а як купиш, то дорожче), так і зекономленою-краденою на харчуванні старенької баронші. І весь цей мотлох грузиться у бус провідника - щонайменше одне посадочне місце. А потім все це безкінечне самовдоволення своєю винахідливістю переливається в свої укомплектовані домашні хороми на два поверхи, гараж, літню кухню, встелене найдорожчою бруківкою подвір'я.

Читайте також: Декілька важливих думок про безвіз

Стає соромно і гірко за нашу ненаситність та жебрацтво, з чого посміюються європейці, не кажучи про їхнє, зокрема польське, ставлення до українок, в чому наші жінки й самі також винні. Стає боляче за дітей цих жінок, які змалечку навчені заробляти лише задля показних статків. Боляче за всіх нас, бо не вміємо дати лад на своїй землі і тому радіємо кожній нагоді її покинути...