Одним з важливих елементів у зовнішності людини є зачіска. Зачіски в селянському середовищі відображали певні канони краси та естетичні уявлення.

Найпоширенішою чоловічою зачіскою на всій території України в наведеному періоді була зачіска «у скобки» або «під ворота» - волосся над бровами підрізалося горизонтально, а на скронях і потилиці залишалося відносно довшим.

Досить поширеною, в першу чергу на Наддніпрянщині, Західному і Східному Поліссі, була зачіска «під макітру» - волосся підрізалося рівним кружком навколо голови, а для того щоб зробити це якомога рівно і швидко на голову вдягали великий горщик - макітру.

Серед архаїчних форм зачісок, що зникли в кінці ХІХ століття, слід згадати видозмінений варіант зачіски - «оселедець», що в свою чергу побутувала до кінця ХVIII ст. Для цієї зачіски волосся на голові голили досить високо, залишаючи чуприну волосся яка спадала по голові закриваючи поголені місця, таку зачіску в ранній молодості доводилося бачити й видатному українському етнографу Ф. Вовку.

Читайте також: Про мистецьку революцію українського театру 1917-го

Регіональна особливість в зачісках зустрічається серед бойків, що носили волосся такої ж довжини, як і жінки, підрізаючи волосся лише перед очима. До початку ХХ ст. чоловіки в цій місцевості носили навіть заплетені коси, такий спосіб був зафіксований Ф. Вовком у 1905 році в селі Плав'є в майже столітнього чоловіка. На Гуцульщині чоловіки носили волосся з проділом по центру.

Звичай носити довге волосся до плечей зберігався на теренах Західної України та Поліссі. Загалом, довжина волосся і періодичність стрижки залежала від багатьох факторів. За свідченнями В. Милорадовича, селяни на Полтавщині, в зимовий період залишали волосся довшим, а влітку коротшим, причепуритися слід було перед святом, підстригшись та поголившись. Він також наводить дані, щодо особливості волосся та відповідної зачіски для нього, так чоловікам в яких «як на їжакові стоїть волосся», не слід робити коротку зачіску.

Ще з середини ХІХ ст. до селянського середовища потрапляють міські форми зачісок, наприклад таких як «під польку» - коротко та рівно підстриженим волоссям.

Зачісування волосся на бік з проділом, за свідченнями українського етнографа П.Чубинського в другій половині ХІХ ст., було характерно лише для селян, що служили при панському дворі, дійшли до писаря чи прожили кілька років у місті, однак з початком ХХ ст., ця зачіска стає широко розповсюдженою.

Читайте також: Думка: Ми втратили найяскравіший спалах української музики 90-х

Що стосується зачіски на обличчі, тобто вусів та бороди, то вони зустрічаються по всій території України. Слід зазначити, що вуса були ознакою зрілості, і залишалися при першому голінні парубків. Бороду ж носили тільки старші чоловіки, окрім Полісся де бороди були і в молодих. Деякі бойки та лемки взагалі голили і вуса і бороди.

Цікавою є інформація В.Шухевича, що у своїй праці «Гуцульщина» зазначає, що чоловіки на Гуцульщині змащують волосся олією, вочевидь така практика зустрічалася і у інших регіонах.

Отож, чоловічі зачіски у традиційному селянському середовищі мали невелику кількість типів, що займав досить великий ареал розповсюдження. Зрідка зустрічалися особливі регіональні форми. Вікові особливості зачісок були помітні лише в площині зберігання архаїчних форм у старших людей та появі нових «міських» у молоді, також віковою була особливість носіння бороди, що було властиво старшим чоловікам.