Уже кілька днів думаю над черговим «реформаторським» меседжем МОН про необхідність перепідготовки в найкоротший термін 22 тисяч учителів.

А тут позавчора розмовляв із учителькою початкових класів, котра наступного тижня випускає своїх вихованців. Востаннє випускає. Тому, що вирішила покинути школу.

Головна причина - несприйняття ідей реформування її початкової ланки. Між іншим, потрапити в перший клас до цієї вчительки завжди хотіли батьки першокласників. Її дуже любили й люблять діти. Вона навчала, граючись: терпляче, з постійною посмішкою, максимально доброзичлива й ласкава, як мама. Має всі можливі відзнаки вчительської практиці, два рази виходила на загальноміський етап конкурсу «Вчитель року», але обидва рази через об'єктивні обставини не потрапляла на «республіку». Має достойні методичні публікації.

Чому можна перепідготувати цю вчительку від Бога в числі отих 22 тисяч? Перепідготувати, щоб формувала компетенції? Вона їх формує, даючи знання. Якби не так, батьки б не бігали за нею з проханням взяти дитину у свій клас.

Читайте також: 7 порад учаснику ЗНО - 2017 року

Навчити її нових методик? Вона й сама навчить хороших методик будь-кого із навчителів. Та й невідомо, чи ті методики, котрим її хочуть вчити, є кращими від тих, які застосовує вона. А, якщо буде мати потребу, то і сама навчиться нових методик без будь-якої перепідготовки; бо як риба у воді в Інтернеті, в Google, спілкується із зарубіжними колегами, слідкує постійно за фаховими новинами...

Так, її, мабуть, не можна назвати новомодним і трішки противним словом - «агент змін». Може образитися, бо має почуття гідності - поважає себе, й інші її поважають.

Не агент змін, бо, як працювала, так і працює, насправді сіючи оте розумне, добре, вічне. А не рапортує про сьогоденні «успіхи», намагаючись не вибиватися із фарватера реформаторської гарячки... І набридло їй щороку підлаштовуватися під нову «реформу». А вона пам'ятає їх не одну...

І думає: ось знову покличуть на чергові курси серед 22 тисяч, котрих необхідно перепідготувати. Стануть перед курсантами ті, хто про вчительський хліб лише чув або лише його надкусив. Але покатавшись по закордонах, надивившись заморських освітніх див, вирішили, що треба робити не так, як роблять в Україні.

І візьмуться вчити вчителів чи перенавчати їх. Того, від чого там, за кордоном, вже відмовилися. Навчати на базі заскорузлих у своєму розвитку обласних інститутів, чи страшенно відсталих від сучасної школи педуніверситетів... Бо інших варіантів такої перепідготовки немає. Як, урешті, й тих, хто навчатиме. Бо таких навчителів потрібно мати також тисячі.

Читайте також: Чому в наших школах вчителі забороняють учням бігати

Хоча, ті, хто сьогодні «читає» в обласних інститутах і в педуніверситетах, із радістю візьмуться за таку перепідготовку. Й програми понаписують, і плани, й презентації. Бо за те платять гроші. А вони «читати» можуть все. Переписавши лекції з Інтернету.

Недарма ж уже в обласних інститутах усілякі «спеціалісти» аж із штанів вистрибують, проводячи навипередки один перед іншим усілякі конференції в «контексті впровадження Концепції НУШ». Дарма, що Концепцію апріорі не впроваджують... Отакі там «науковці».

Тож зазначу лише одне: з примусу навчити нікого й нічому не можна. Навіть якщо буле видано десять, а не один наказ МОН. Навчити можна лише того, хто цього хоче й переконаний в необхідності такого навчання.

І ось тут виникає багато питань. А чи хочуть отієї перепідготовки 22 тисячі учителів? Чи хтось переконав їх у тому, що вони працюють не ТАК? І чи те, чому їх хочуть вчити, краще від того, що вони знають і вміють?

Думаю, що відповіді на ці питання не існує. І то дуже прикро.