На минулому тижні стався фактично "розкол Заходу". Але ми здебільшого так не вважаємо, бо у нас немає традиції рефлексії та узагальнень.

Відсутність публічної міжнародної аналітики в Україні постійно призводить до нерозуміння того, що відбувається у світі.

В більшості розвинутих країн така публічна міжнародна аналітика є, зокрема на провідних телеканалах. Вона також є і в Росії, хоча дуже насичена ідеологічними оцінками та пропагандою. Як би ми не критикували "Вести недели с Дмитрием Киселевым" за ідеологічно-пропагандистський характер, це все-таки міжнародна аналітика.

Українські тижневі телепрограми не витягують рівень міжнародної аналітики, вони скоріше зосереджені на внутрішніх проблемах. Саме тому в Україні неможливий публічний аналіз та узагальнення міжнародних подій, а також корекція зовнішньої політики за результатами таких узагальнень в публічному просторі. Міжнародна політика України залишається дуже закритою, підпільною і навіть таємною.

Українці залишаються глибоко провінційними людьми: їх більше цікавить, що відбулося на театральних підмостках Парламенту чи в їх власному селі-місті, ніж те, що відбувається у світі. Світ цей десь далеко, і події в ньому їх мало торкаються.

Звичайно "розкол Заходу" не відбувся саме на минулому тижні. Про це вже давно говорять аналітики, спостерігаючи процеси на Заході в останні роки. Але саме минулий тиждень засвідчив інтенсифікацію цього процесу в черзі знакових подій та узагальнень.

Читайте також: Уявлення про суспільство майбутнього

1. Руйнування довіри в G7 через конфронтаційну позицію Президента США Дональда Трампа, що призвело фактично до руйнування самої Великої сімки.

2. Загострення стосунків всередині процесу Brexit, яке означене в словах прем'єр-міністра Великобританії Терези Мей щодо переговорів з ЄС: "...відсутність угоди краща, ніж погана угода. Ми повинні бути готові залишити переговори".

3. Ультиматум Президента США Трампа щодо НАТО: "якщо ви не будете платити, ми не будемо вас захищати".

4. На тлі цих події загострення стосунків Польщі з Францією та Німеччиною в Європі, що посилює розкол в ЄС.

5. У США з ЄС немає спільної позиції щодо Росії та України, відтак США змінюють свою політику щодо України, будуть вести її самостійно, і вона буде більш жорстка, ніж політика ЄС.

Яка ж була реакція на ці зміни в світовій політиці української влади, зокрема Президента України?

Ви можете її прочитати на офіційному сайті - "Велика Сімка" має можливість чітко відповісти агресору".

Тобто вустами Президента Україна продовжує закликати Захід помиритися, досягти єдності і активно протидіяти агресії Росії.

Це позиція прохача, бідного родича, який хоче здаватися мудрим завдяки досвіду минулого та благородним за чужий рахунок - згляньтесь на Україну, світові добродії, це ж відповідає вашим принципами, покарайте Росію.

Я звичайно не збираюся працювати замість Інституту стратегічних досліджень. Але декілька інноваційних тез я запропоную для обговорення.

1. Потрібно зрозуміти, що прямо на наших очах Західний світ змінився. Апелювати до спільних цінностей Заходу пізно. Це провальна стратегія для України. Потрібно виходити з чіткого самовизначення - Україна з ЄС чи з США. І тут ми маємо принципово змінити нашу військову геостратегічну орієнтацію. Якщо за часів Президента США Обами Україні варто було співпрацювати з США значно більше, ніж з ЄС, то за часів Президента Трампа в його конфлікті з ЄС Україна має прямо і недвозначно зайняти позицію ЄС, не віддаючи переваги ані Німеччині, ані Франції, посилюючи своє співробітництво з Польщею.

2. Україна має зробити дуже прагматичними свої відносини з США та з Великобританією. Контактувати слід на рівні економічних відносин і утримуватися від прямої політичної підтримки нинішньої політики США та Великобританії, яка спрямована на розкол Заходу. Україні варто переоцінити військову допомогу США. Якщо ціною такої військової допомоги є стратегічні поступки Росії з боку України, то потрібно прямо і недвозначно від такої допомоги США відмовлятися. Тобто на жорстку щодо України позицію США Україна має зайняти таку ж жорстку позицію.

3. Україна має позбавитися від ілюзії вступу до НАТО. Хоч цього до кінця не розуміють на Заході, але вони дуже швидко це зрозуміють: разом з розколом G-7 також може статися і розкол НАТО. НАТО це організація, що захищає спільні принципи західного світу. Саме тому його боїться Росія, яка захищає інші принципи. НАТО існує лише доти, доки Захід єдиний в принципах. Якщо немає єдності принципів у Західному світі, то не буде і НАТО.

Хоча розкол НАТО відбудеться не одразу - Україні вже варто перестати сподіватися на НАТО. Україна має стати ядерною державою де-факто і де-юре. Можливо ми маємо розвивати свою ядерну зброю, заручившись підтримкою Польщі, яка своєї ядерної зброї не має. Можливо Україна навіть варто створити з Польщею спільний ядерний щит. Більше того, Україна має виступити ініціатором створення військової організації ЄС, яка замість НАТО буде гарантувати її безпеку.

Читайте також: Соціальні тренди найближчого майбутнього

4. На випадок подальшого загострення стосунків Польщі у ЄС та на випадок розколу ЄС Україна повинна мати геополітичний сценарій створення міжнародного блоку чи союзу - Інтермаріум (Міжмор'я) разом з Польщею, Білоруссю, Литвою та можливо Молдовою.

5. Жорстка стратегія США щодо України не залишає жодного шансу для українців якось далі продовжувати тягнути ситуацію з невизначеністю щодо Донбасу. США будуть втюхувати, впарювати і впендюрювати Донбас Україні.

Якщо українці не підтримують стратегію реінтеграції Донбасу в Україну, потрібно діяти вже, бо від українського Президента ми дочекаємося лише одного - нас змусять обрати шлях, який українцями не вигідний.

Я не впевнений, що це до кінця продумані інноваційні кроки.

Але я впевнений, що вести ту політику, яку Україна вела раніше, це шлях в нікуди.

І ще я впевнений, що українська влада, як завжди, буде чекати і зволікати з рішеннями в ситуації, що швидко змінюється.

Західний вже світ змінився, він ніколи не повернеться до попереднього статус-кво.

Тож Україні теж варто змінити свою міжнародну політику.