Із приводу Дня журналіста – відпишуся, бо кількість постиків-поздоровлень, де мене відмічають, збільшується в загрозливій прогресії.

1) Я взагалі проти цих радянських рудиментів – днів типу професійних свят. Цю фігню придумали свого часу в совку, щоб викинути релігійні свята та замінити їх культом праці. Мовляв, радянська людина може бути щаслива тільки тоді, коли вджобує. Тому от вам свята – свята вашої праці. Казна-що насправді.

Читайте також: Гібридна журналістика: коли четверта влада намагається бути першою

2) Журналіст – це не натхнення, не талант і не творчість. Це передовсім просто технологія збирання, обробки та ретрансляції інформації. Саме тому я вважаю, що варто закрити переважну більшість журфаків. Не розумію, як можна п'ять років навчати того, чого можна й варто навчитися за рік магістрату. Після набуття нормальної базової гуманітарної освіти.

3) Журналіст – це передовсім соціальна відповідальність. Так, я знаю, що нерідко сам буваю надто емоційним і не витриманим у словах. Але я ніколи не казав / писав нічого такого, в що сам щиро не вірю. Ніколи не писав "джинси" й не працював у медіа, метою яких є знищення України. Ніколи не наступав на горло власній совісті. Ніколи не ставив свою пиху на перше місце. Сподіваюся, що не зраджу своїм принципам і далі.

Читайте також: Яке запитання мають ставити політикам журналісти

4) Сподіваюся, що величезна кількість випадкових людей, що нині залізли в мою професію, з неї зрештою підуть так само швидко, як унеї й прийшли. Особливо це стосується тих, для кого довгий рубль завжди переважає будь-які аргументи совісті чи патріотизму. Які просто рубають бабло, поступово знищуючи саму суть ЗМІ.

І хоч це й не свято – але всіх справжніх журналістів просто привітаю. По нинішніх часах шматочок позитиву – це вже щось.