Відмінністю акцій, що відбулися 12 червня, можна назвати їх масовість. Протести пройшли від Владивостоку до Санкт-Петербургу і охопили цілу низку російських міст. Це говорить про зростання протестних настроїв росіян та незадоволення політикою Кремля. Але на цьому і все. На сьогодні таке незадоволення не акумулюється у дієву та ефективну протестну стратегію, яка б дійсно становила загрозу для путінського режиму. Важливим моментом, який найкраще характеризує аморфність росіян є неспроможність російських громадян до самоорганізації. Росіянам завжди потрібен Навальний, Яшин чи ще хтось, хто буде закликати до протесту, призначати час і місце. Саме цим українці і відрізняються від росіян. Згадаймо, що у 2013 році ми усі виходили Майдан за власним бажанням, без лідерів та вождів, а заради майбутнього країни і наших сімей.

Варто звернути увагу і на поведінку росіян. Жодного супротиву поліції, жодних масових заворушень при арештах, жодних барикад та коктейлів «Молотова». Звідси випливає висновок про колективний страх як характерну рису сучасного російського суспільства, про неспроможність громадян РФ переступити власне боягузтво, а відтак і про неможливість у короткостроковій та середньостроковій перспективі росіян змінити політичний режим Путіна.

Загалом, протести в Росії можна характеризувати більше як видовища, аніж прямі акції дії. Ліберальна, демократична Росія перебуває у досить жалюгідному становищі. Вона нагадує інтелігенцію радянських часів, яка геройствувала по кухнях у своїх хрущовках, але ніколи не мала сміливості виступити відкрито проти безчинств влади.

Такі протести доволі вигідні і Кремлю. З однієї сторони вони демонструють, що в Росії нібито є опозиція, яка намагається виразити своє бажання змін. З іншого боку, слабкість цієї самої опозиції буде й надалі акумулювати навколо особи Путіна більшу частину росіян, адже маси завжди гуртуються навколо сильного лідера, бо з ним і самі почувають себе сильними.

Читайте также: Почему украинцы никогда не поддержат российские эрзац-протесты

З огляду на вищесказане, можна зробити висновок, що на сьогодні протестні акції в Росії не можуть становити серйозної загрози для путінського режиму. Навпаки, чим більше спостерігаєш за спробами так званої опозиції вивести росіян на площі майдани, тим більше стверджуєшся у думці, що усі протести наче зрежисовані у Кремлі і єдиною їхньою метою є випущення протестної пари, аби кремлівський караван їхав і далі у своєму амбітному бажанні посилення авторитарної імперії під назвою Російська Федерація.