Періодично з інтересом почитую міркування пана Туки (заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України) з тих чи інших питань. Причому цей інтерес має одночасно інтелектуальне, раціональне, емоційне, гумористичне та навіть містичне забарвлення.

Інтелектуальне пов'язане з тим, то пан Тука просто та дохідливо подає тези та відповідну аргументацію стосовно принципових моментів політики нашої держави з болючих питань порядку денного. Після ознайомлення з ними завжди є над чим помізкувати, у т.ч. з віковічних питань: куди ми йдемо, як ми до цього дійшли і, звичайно ж, хто винен та на кой ляд оце кому здалося? Раціональне - з пошуком того логічного ланцюга, який пов'язує у пана Туки аргументацію та висновки. Емоційне - із сміливістю та прямотою, з якою він висловлює нестандартні думки. Погодьтеся, це заслуговує на повагу. Гумористичне - ну це похідне від логіки, тут без гумору аж ніяк. Містичне - зводиться до того простого факту, що після ознайомлення з цими думками з моєї підсвідомості з геть незрозумілих причин випливає спогад про містера Керрі. З чим це пов'язане - то для мене велика загадка. Містика, одним словом. Але факт є фактом, то і мушу його згадати...

Саме всі перелічені забарвлення інтересу мені довелося ще раз відчути, читаючи нещодавнє інтерв'ю пана Туки "Українській правді" (Георгий Тука: Кто-то желает сейчас объявить России войну? Есть такие "храбрые сердца"?).

З огляду на розлогість тексту, зупинюся лише на одному його моменті, зате, мабуть, найголовнішому, а саме відповіді на запитання: чи може Україна законодавчо визнати тимчасово окуповані Росією території Донбасу окупованими?

Відповідь у пана Туки як завжди чітка: "Ні, не може". Аргументація також, як завжди, проста та однозначна. Наведу її повністю, благо стислість дозволяє: "Після визнання окупації, потрібно визначити, ким окупована територія. Збройними силами Росії? Тоді ми мусимо оголосити Росії війну".

І ось тут і виникає доволі багато запитань різного роду стосовно як самих аргументів, так і логіки отримання висновків. Насамперед, а звідки, власне, пан Тука взяв, що визнання тимчасової окупації Донбасу означає оголошення війни чи веде до неї? Звідки винирнула оця формула "визнання окупації = оголошення війни"?

В інтерв'ю для підтримки тези не наводяться жодні посилання на норми міжнародного права чи хоча б на прецеденти у міжнародних відносинах. Може пан Тука є фахівцем у цих сферах і на його висновки можна покластися і без посилань? Та ні. У цих галузях він не працював. Можливо, пан Тука як високопосадовець мав у своєму розпорядженні відповідні ґрунтовні юридичні довідки із висновками знаних експертів (не державних службовців!) у вказаних галузях, які демонструють автоматичність оголошення війни державою-жертвою агресії державі-агресору після визнання тимчасової окупації останньою своєї територій? Можливо, але тоді прошу дуже, документи на стіл!

Насмілюсь висловити свою переконаність у тому, що таких документів у розпорядженні пана Туки немає. І бути не може. З огляду на банальну відсутність прямої юридичної залежності між визнанням територій тимчасово окупованими та оголошенням війни.

Більше того, насмілюся сказати, що процитована заява пана Туки взагалі не відповідає дійсності і нічого спільного з юридичними реаліями не має, причому як міжнародно-правовими, так і суто українськими. Не вдаючись у подробиці, просто пошлюся на два документи - Заяву ВР України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" і Звернення ВР до міжнародної спільноти про визнання Російської Федерації державою-агресором. І там читаємо, що Росія - держава-агресор, її агресія продовжується, а Крим був і залишається частиною України, яка окупована РФ і т.д. і т.п. Навіть більше, йдеться про масове "вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації".

Я дуже перепрошую, а де ж оголошення війни? Адже визнання і Криму окупованим, і масового вторгнення на територію України російських військ, за логікою пана Туки, означало оголошення війни Росії. То де ж воно те оголошення?!

Ох, вже ця логіка... Якщо слідувати їй неухильно, то доводиться дійти висновку, що пан Тука взагалі не визнає окупації Криму Росією. Бо згідно з ним, визнання окупації рівнозначно оголошенню війни. Але так само має бути правильним і зворотне: немає оголошення війни – то й не має окупації. Чи не так?

І дійсно, про роботу із Кримом, проблеми переселенців звідти в інтерв'ю мовчок. То таки не визнає Крим окупованим? А, зрозумів, тематикою інтерв'ю є Донбас! Але хвилиночку, Донбас не є, згідно з паном Тукою, окупованою територією! То яке відношення до ситуації у цьому регіоні тоді має пан Тука та його міністерство? Внутрішньо переміщені особи! З регіону ми маємо велетенську хвилю внутрішньо переміщених осіб! І вони значаться у назві міністерства. І в інтерв'ю їм приділено чимало уваги, у т.ч. в контексті екологічної катастрофи, яка нависла над Донбасом.

Дійсно, реальна і серйозна проблема! Але при чому тут пан Тука та його міністерство? Адже, по-перше, внутрішньо переміщені особи в назві міністерства йдуть у пакеті з окупованими територіями, якими Донбас, згідно з паном Тукою, не є. А, по-друге, у нас же є Державна служба України з надзвичайних ситуацій? Екологічні катастрофи - це її хліб! Хліб пана Туки - окуповані території, яких в Україні, виходить, що наче й немає... Але у такому разі і хліба не мало б бути, у розумінні - на столі пана Туки у вигляді зарплатні з кишень українських громадян...

Читайте також: Тука: Захоплені бойовиками українські підприємства в ОРДЛО зупиняються

Геть заплутався... Кажу ж, інтерв'ю пана Туки, то не аби яка річ в інтелектуальному, раціональному та емоційному планах. Просто так і не розберешся... Особливо без гумору, бо ж логіка у них, ну чисто, як ото писав Жванецький: "Чтоб запутать иностранцев и сбить с толку остальных"...

То ж підемо далі в нашому аналізі. Для цього нам достатньо висновку, що запропонована паном Тукою логічна конструкція "визнання окупації = оголошення війни" не має нічого спільного з реаліями. Такі речі звичайно звуться побрехеньками або, якщо хочете, "локшиною, яку вішають на вуха" чи "розводкою".

І тут виникає наступне чи не більш важливе запитання, а на кого, власне, спрямована ця локшина та розводка? Можливо, вони потрібні для захисту інтересів України і є банальним засобом введення в оману супротивника, тобто Росії? Така собі дуля в кишені, приготована для неї?

Для відповіді на це запитання потрібно зрозуміти, кому ж саме, Україні чи Росії, у кінцевому підсумку найбільш вигідно не називати війну війною, а окуповані території –  окупованими?

Що отримує Україна у цьому зв'язку? Керуючись викладками пана Туки, це – відсутність повномасштабної війни з Росією. Поза всяким сумнівом, така відсутність є важливою! Однак, чи дійсно саме невизнання неконтрольованих територій такими, що окуповані Росією, є тим засобом, яка зупиняє повномасштабну російську агресію проти України, повномасштабну війну між нами? Геть ні, у контексті російської агресії цей фактор взагалі не відіграє жодної ролі.

Головною причиною, яка зупиняє Путіна від цієї авантюри, є страх програти, невпевненість у можливості виграти та розуміння надвисокої ціни, яку у підсумку доведеться заплатити. Якби Путін був впевнений у своїй перемозі та низькому рівні ризиків, повномасштабна війна давно йшла б чи вже й закінчилася б. Більше того, Україна, власне, вже виграла війну з РФ, оскільки російська програма мінімум, а саме створення "Новоросії" достатньо швидко накрилася, як то кажуть, мідним тазом.

Що ж отримує Росія внаслідок невизнання "неконтрольованих територій" Донбасу окупованими? А цілу купу преференцій. Насамперед індульгенцію у разі розгляду справ проти неї у міжнародних судах за військову агресію та завдані Україні та її громадянам збитки (вони, між тим, обчислюються десятками, якщо не сотнями мільярдів доларів), а також переведення статусу війни, що точиться, у виключно внутрішньо український конфлікт, у громадянську війну з відповідними юридичними наслідками.

Дійсно, яка може бути відповідальність Росії у міжнародних судах, якщо війни не було, окупованих територій не було, дипломатичні відносини не розірвані (їх наявність, згідно з міжнародною практикою, означає дружній характер стосунків між державами), а все, що має місце на Донбасі, - то суто внутрішньо українська справа? То й видатки за пограбований Донбас мають бути компенсовані Україною із кишень її громадян. Вигідно це Росії? Не те слово!

Але чи вигідне це Україні?! Запитання, думаю, риторичне. Україна від такої своєї позиції не отримує геть нічого, натомість перебирає на себе відповідальність за дії Росії та ще й відбілює її в очах світового співтовариства.

Зробити капость, назвати при цьому чорне білим та зняти із себе відповідальність за сподіяне, а потім перекласти на інших відшкодування завданої шкоди –  у цьому весь сенс гібридної війни Росії проти України. Якою б високою патетикою не прикривалися наші високопосадовці, але у стосунках з РФ зайнята Україною позиція з цілої низки питань, у т.ч, озвученого паном Тукою, є, по факту, ні чим іншим, як прямим підігруванням Росії, участю на російському боці у гібридній війні проти нашої країни. Бо ж це війна сенсів, термінів та понять!

Читайте також: Тука прийняв "зашкварну" естафету від Чорновол - політик

Отже і ота дуля у кишені, локшина та розводка, про які йшлося вище, – вони не для Росії, вони для громадян України. Безвідносно, знову таки, до тієї високопарної патетики, якою супроводжується їхнє подання. Звичайно, за цим стоять інтереси - якісь та чиїсь. Не знаю, які і чиї, але точно не національні інтереси нашої країни.

P.S. Ой, перепрошую, геть забув про містику породження спогадів про містера Керрі. Мабуть тому, що все ще не маю ні найменшого уявлення про те, до чого тут він. Але нагадаю читачам трішки про нього, може хтось таки підкаже, у чому тут річ. Так от, Джон Форбс Керрі був Державним секретарем (міністром закордонних справ по нашому, по простому) США за президенства Обами. Діяльність Керрі неодноразово аналізував Андрій Піонтковський, людина, до якої особисто я ставлюся із великою повагою за його громадянську позицію та експертні оцінки.

Так от, аналізуючи переговори Керрі із російською стороною з різного кола питань, зокрема, подій у Сирії, а також досягнуті при цьому домовленості, А.Піонтковський неодноразово називав Керрі "клінічним ідіотом". Ідіотизм Керрі, згідно з автором, полягав у постійному підігруванні Путіну, у нездатності зрозуміти плани та наміри російського диктатора, наданні йому можливостей обвести себе навколо пальця тощо. При цьому Піонтковський жодного разу, наскільки пам'ятаю, не назвав Керрі зрадником своєї країни. Думаю, це логічно. Бо ж ідіот. Що тут поробиш? Ідіотизм все ж не зрада, як не крути, хоча, можливо, на практиці результати одного й іншого і були геть тотожними.