Нагнути Ічкерію Путіну вдалося завдяки чеченським колаборантам - батькові і синові Кадировим. Нагнути Україну він хоче за допомогою місцевого Кадирова.

Українських колаборантів - хоч греблю гати. Вони готові керувати Україною ... під керівництвом того ж Путіна.

Найбільш ідеальним варіантом для Путіна міг би стати Медведчук. Але ж хто його вибере на президентських виборах? Рух "Український вибір" правильніше було би назвати "Русский выбор", а про його політичну силу - Соціал-демократичну партію України (об'єднану) вже забули й реанімації вона не підлягає.

Щоправда, одного Кадирова Путін уже використав. Це колишній нардеп Онищенко, первісне прізвище якого було саме Кадиров.

А якщо серйозно, то Путін має в Україні чимало кадрових, але жодного - хто би міг підім'яти під себе не лише владу, а й народ. А зважаючи на демократичні президентські вибори - таких шансів узагалі нема. Єдине, що їм залишається, - жертися один з одним за кремлівські подачки.

Найбільше, чого на даному етапі може досягти Путін (і це йому, на жаль, вдається), - кадировизовувати Україну. Плекаючи колабораціонізм, він зсередини руйнує нашу державу.

Російські засоби масової інформації просто шаленіють від українських колаборантів, які виплескують тонни лайна на Україну. Але це призначено для внутрішнього російського споживача, тоді як для українського мають нульовий ефект.

Втім, Путін таки знайшов своїх кадирових у Криму, Донецьку і Луганську. Аксьонов, Захарченко і Плотницький вірою й правдою служитимуть йому, аж поки він не зрозуміє, що їхній час вичерпано. Політична пенсія цим діячам не загрожує, а ось доля Мотороли та Гіві їх цілком може спіткати.

Читайте також: Пенсіонери сьогодні залишаються останнім резервом путінської влади

Чечня не була б ситою, якби її постійно не підгодовували з федерального бюджету - причому на шкоду іншим регіонам. Коли соціальний бунт загрожуватиме Росії, Чечня на собі відчує, що значить бідувати, як інші.

З іншого боку, вже зараз Кадиров представляє реальну загрозу московській владі. В Кремлі прекрасно розуміють, що його політичні амбіції не обмежуються лише Чечнею. Коли зашкалюватимуть - доля батька неминуча.

Українські колаборанти не повинні влаштовувати між собою соціалістичне змагання щодо того, кого Путін обере на роль місцевого кадирова. Годувати Україну, як Чечню, він не буде. Бачимо Крим і Донбас, які сподівалися на халяву від Росії.

Радше їм готують роль камікадзе, ніж державних діячів, хоч і під опікою Кремля. Та й ставлення до зрадників в українського народу є однозначним.