Про децентралізацію.

Оце ж я з'їздив днями поспівати на фестиваль Тараса Шевченка "ШеФест" до села Моринців. І надибав цікаву історію.

Отже, в цього села йде вже півторасотрічне змагання за право вважатися батьківщиною Кобзаря з сусіднім селом Шевченковим. Адже хоч і народився Тарас Григорович у Моринцях, але ж зростав, пас телят за селом і минав своє тринадцятиріччя він таки у Шевченковому. І два села хіба очі одне одному не видряпують на цій тематиці.

Читайте також: Чому Україні потрібен внутрішній туризм

Йдемо далі. Із часів Ющенка на території цих двох сіл діє єдиний музей Кобзаря. У кожному селі є своя частина того музею. Що тільки додало старому конфліктові нових фарб. 

І вишенька на тортику. Як ви, мабуть, знаєте, в Україні ж зараз триває децентралізація й укрупнення сільських громад. І в рамках цього укрупнення мають об'єднатися хто? Та-дам – Моринці з сусіднім Шевченковим.

Цікаво, що це укрупнення з економічної позиції якраз вигідне обом селам, бо дозволить чималі як для масштабу сільрад кошти від туризму залишати на місцевому рівні. 

Читайте також: Не дуже працьовиті українці: є охочі заробити, нема охочих працювати

Але, як ви вже здогадалися, в обох селах народ ремствує й чути не хоче ні про яке об'єднання з конкурентами за Тараса.

Яка мораль цієї розповіді? Та проста. Поки в нас люди замість розуміння своєї реальної економічної вигоди будуть продовжувати мірятися історично-традиціоналістськими пісюнами, житимуть у скруті. Це стосується і мовосрачів, і фапання на міфологічну минувщину, і взагалі тренду на погляд назад замість погляду вперед. Якось так.