Право на житло є природним правом кожної людини. Адже кожній людині необхідне місце, де вона зможе вести свій побут, готувати їжу, відпочивати, зігріватись у холодну пору року. Не маючи житла, людина приречена на загибель.

Так, в статті 47 Конституції України проголошено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 379 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) наведено поняття житла - житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Однак, реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону.

Таке право виникає у власника житла (глава 28 ЦК), членів його сім’ї (ст. 405 ЦК, ст. 156 Житлового кодексу Української РСР (надалі – ЖК)), орендаря (наймача) житла (ст. 810 ЦК, 61 ЖК), членів його сім’ї (ст. 816 ЦК, ст. ст. 64, 160 ЖК) тощо.

Проте, досить часто у осіб, що користуються житлом, виникають спори щодо права на таке користування і з огляду на те, що ніхто не хоче втрачати можливості користування житлом, в переважній більшості випадків такі спори передаються на розгляд до суду.

Тож розглянемо найрозповсюдженіші випадки з якими стикаються користувачі житла і які у подальшому вирішуються у судах.

Найрозповсюдженішими є спори між власником житла та іншими особами, які з тих чи інших причин проживають у житловому приміщенні.

Це спори між власником та колишнім власником; власником та членами сім’ї власника; власником та колишніми членами сім’ї власника; власником та членами сім’ї колишнього власника.

Майже всі спори даної категорії пов’язані зі зняттям особи з реєстрації місця проживання.

У своїй постанові від 16.01.2012р. у справі № 6-57цс11 Верховний Суд України зазначив, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Згідно ж з роз'ясненнями викладеними у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли з практиці застосування судами Житлового кодексу України», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи, зокрема, здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Читайте також: Запрос из фискальной службы – стоит ли отвечать?

1) Зняття з реєстрації колишнього власника житла

Якщо відчуживши житло, колишній власник не знявся з реєстрації, новий власник може звернутись з позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Таке право колишній власник втрачає з припиненням права власності.

Однак, в деяких випадках буває доволі важко виселити колишнього власника. Такі складнощі, як правило, виникають у власника житла, яке було ним придбано в результаті звернення стягнення на іпотечне майно.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 24 червня 2015 року у справі № 6-447цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-875цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1469цс15 та від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1449цс15.

Тому, при придбанні іпотечного майна, треба звертати увагу на вищевказані обставини, щоб разом з квартирою не придбати собі додаткових проблем у вигляді зареєстрованого в ній колишнього власника, якого буде доволі важко виселити.

2) Зняття з реєстрації члена сім ’ ї власника житла

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім’ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім’ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Крім того, у ст. 3 Сімейного кодексу України зазначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, якщо особа вселилася у житло як член сім’ї власника, то виселити таку особу власнику доволі важко, адже на підставі ст. 405 ЦК така особа має право проживати у помешканні.

Однак, згідно ч. 2 ст. 405 ЦК член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Виходячи з наведеного, при доведеності не проживання без поважних причин відповідача більше року у будинку він може бути визнаний таким що втратив право користування жилим приміщенням на підставі цієї статті.

Ще одну підставу для виселення члена сім’ї власника житла зазначено у ст. 157 ЖК, згідно якої, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ч. 1 вказаної статті якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, у разі доведення вищевказаних обставин, члени сім’ї власника також можуть бути виселені за рішенням суду.

3) Зняття з реєстрації колишніх членів сім’ї власника житла

Згідно ч. 4 ст. 156 ЖК до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Таким чином, розірвання шлюбу, чи наявність інших фактів, що свідчать про вибуття особи зі складу сім’ї власника житла, не позбавляють таку особу права проживати у житловому приміщенні. З огляду на те, що право користування приміщенням колишнього члена сім’ї власника нічим не відрізняється від такого права чинного члена сім’ї власника, існуючі правові механізми зняття такої особи з реєстрації місця проживання відповідають тим, що викладені у попередньому розділі.

Читайте також: Українці на експорт: для кого готує Україна трудові ресурси

4) Зняття з реєстрації членів сім’ї колишнього власника житла

Бувають ситуації, коли одна особа продає або дарує своє житло іншій особі, або таке житло набувається у спадщину, однак члени сім’ї колишнього власника продовжують проживати у відчуженому будинку чи квартирі і не бажають її покидати.

У такому випадку, потрібно звертатись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення, або шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Таким чином, право членів сім’ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім’ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім’ї.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05.11.2014 у справі № 6-158цс14 та від 16.11.2016р. у справі № 6-709цс16.