Вже більш ніж півтора роки тому вступив в силу т. з. закон "про декомунізацію", згідно із яким всі пам'ятники, топоніми і т. п. предмети, що несуть пропаганду кривавого комуністичного окупаційного режиму в Україні, повинно бути ліквідовано. Але в Одесі сьогодні влада скорше проросійська, аніж така, що любить Україну, тому навколо декомунізації в місті розгорнулась неабияка епопея. Міська рада вже і намагалась повернути комуністичні назви вулицям міста, що викликало гучний скандал, і відмовляється зносити пам'ятники червоним катам, і ще багато чого... Тому частину роботи на себе змушені брати громадські активісти. Про одну із таких історій я і розповім.

Ви ж знаєте, ким був Жуков? Відкинемо міфічне "маршал побєди", і читаймо про його злочини проти українців у відкритому доступі. Фактів більш ніж багато.

Отже, історія у нас така:

Якось до ВР балотувався відомий в Одесі "глава саюза вєтєранов" на Бентлі на прізвище Прєснов. І для того щоб задобрити ватний електорат та зекономити на гречці, наш персонаж вирішив встановити в одному з районів гіпсовий бюст Гєоргія Жукова. При чому на нього не було жодної дозвільної документації, тобто це був самовільно поставлений шмат гіпсу, котрий не мав жодного легального статусу. Епічність ситуації доповнював ще той факт, що на бюсті не вистачало однієї зірки героя СРСР, а один з орденів, що приліпили, Жуков ніколи не отримував. Але кого цікавлять такі дрібниці?

"Пам'ятник" простояв не так вже й довго. Вже за два роки, в 2014 році, він зник завдяки небайдужим людям. Лишився тільки голий постамент.

Нуууу... не те щоб прямо зник. Просто знайшовся вже в іншому місці. В більш підходящому.

Епопея тривала, і вже через рік Жукова встановили там же знову. На цей раз він трохи видозмінився: орден прибрали, а ще одну зірку таки додали. Ватка аплодувала та ловила совковий оргазм і згадувала ковбасу по 2.50 і інші атрибути савєцького ГУЛАГа. Друге пришестя відбулось під проклинання клятих фашистов, які вкрали попереднього Гєоргія Канстантінича та осану нині депутату міськради Когану, який приніс нового. І теж гіпсового.

Оновлена версія Жукова стояла собі, а поки патріоти зайнялись демонтажем іншого каменя, теж на його честь, котру встановили комуністи. Відбулось це прямо напередодні 9мая, тому викликало особливо великі вибухи серед проросійської публіки, яка аж захлиналась від ненависті. До речі, камінь також був встановлений абсолютно незаконно, а тому о 12 ночі приїхали комунальники і його забрали.

Після цього активісти направили в мерію звернення із вимогою виконати закон про декомунізацію та прибрати з міста 1 бюст (той самий), 3 таблички на честь Жукова і ще ряд сєрпів та молотів. Як і очікувалось, ватна мерія звернення просто проігнорувала, а тому громадянське суспільство постало знову перед необхідністю робити справу своїми руками.

Що може бути важливішим для українця із свят, як День Незалежності?

Для мене, наприклад, ця дата важливіша за власний день народження чи, скажімо, новий рік.

Тому саме цю дату було обрано для справи.

Гєоргій Константінич зустрів невідомих патріотів суворим мовчазним та приреченим поглядом.

Маршал, мабуть, уявив себе Пізанською вежею та спробував повторити її успіх.

Але не вийшло. Сила тяжіння взяла своє і вже за мить гіпсовий Гєоргій цілував кам'яну плиточку.

Цього разу невідомі патріоти вирішили відійти від буденного простого повалення комуністичного ідола та трохи покреативити. Товаріщь Жуков перемістився в центр міста та почав залазити на паркан Грецького моста.

Заліз, переліз та звісився від безвиході на міцній мотузці.

Щоб маршалу було не так сумно, патріоти вирішили його трішки підбадьорити. Спустились під міст. Стали всі разом. І запалили фаєра. Сині та жовті. Все таки це ж ніч з свята Державного Прапора на День Незалежності. Як тут без жовто-блакитного?

Не витримав цього савєцький воєнначальник, і впав з горя. Разом з петлею на шиї.

Щоб було не так сумно, було прийнято рішення трохи видозмінити зовнішній вигляд бюста.

І, доволі успішно, я вам скажу. Впевнений, комуністам такі зміни будуть до вподоби.

Ще більше зміни сподобались одеській поліції. При чому настільки, що вони навіть забрали його з собою.

Власне, на цьому завершується (?) історія з одеським недопам'ятником вбивці і ката Жукова. Своєрідне відзначення національного свята хунта одобрює. Невідомі патріоти шлють гарячі вітання всім посіпакам Москви.

З Днем Незалежності, Україно!

Зі святом, Одесо!