1 вересня мусить існувати бодай для того, аби вся країна побачила велетенську прірву між сучасною школою і майбутніми українцями. Ця прірва нездоланна, допоки сучасна школа готує майбутніх зубрил, які панічно бояться виходити за поля в своїх зошитах, змалку привчаються повторяти учительські думки слово в слово і не виділятися з решти класу, аби уникнути групової обструкції, а також уважно рахують, з якої саме (шостої чи, не дай Бог сьомої) клітинки починати виводити «Класна робота», бо в цьому вся сіль. А коли такий свідомий громадянинчик виросте, то йому треба втюхати репетиторство як невід’ємну складову «поступання». А весь шлях по дорозі знань повинен бути устелений збиранням грошей на циклювання підлоги та нові фіранки в класі. Добре, що хоч дискотеки інколи є, хоча багато вчителів дуже проти.

Читайте також: Какой должна быть школа будущего

За рідкісними винятками (на яких, власне, й жевріє надія в нове покоління освітян, а не вчительок), дітискам досі по старинці викладають гуманітарні предмети, відбиваючи охоту до творчого прочитання та пошуків своїх смислів у текстах, які неможливо дочитати навіть до середини навіть дорослій людині. У проміжку між заучуванням неструктурованого і досі не переосмисленого масиву «знань» треба ходити на різноманітні панахиди та мітингоподібні заходи, де відчайдушно боротися зі смачним позіханням та затерпанням обидвох ніг, адже навіть культпросвітним учителям важко вистояти півторагодинну літургію біля бетонного хреста на честь чогось там. І коли такий громадянинчик доходить до випускної стадії, то хоче напитися до чортиків, аби забути ту кляту школу з набором усіх супроводжуючих «не можна» і «ти мусиш».
А може ж бути і інша школа. Яка буде виховувати не стандартного патріота, а передовсім Особистість. І ця маленька Особистість може і буде не погоджуватися з деякими трактуваннями викладача і не нестиме за це публічного покарання. І в цю школу дитина захоче бігти щоранку, аж спотикатися, тому що вчитися їй ЦІКАВО, а не нудно. Бо наука не буде каторгою і мукою – а задоволенням. Тому що вчитель хоче в ній розвинути творчу уяву і критичне мислення, а не механічне дресирування пам’яті та переповторювання сотень кліше. І такий вчитель буде не ментором із тоталітарною владою, а толерантним фасилітатором (окей, такого слова вчительки не чули, отже, проїхали).
І в такій школі дитина захоче проявити себе в собі, а не колективне в собі. І така дитина захоче викристалізовувати свою власну думку, а не слухняно примикати до «правильної». І в такій школі про наших історичних та літературних світочів розповідатимуть як про захопливі біографії цікавезних людей, дуже живих і реальних, і це вже не будуть оті вихолощені, забронзовілі ікони, які навіть ніколи в туалет не ходили.

Читайте також: Є ще одне, що об'єднує Україну і Росію

І дитина щиро полюбить свою країну, тому що це буде країна вільних людей з вільними думками. І нова країна належатиме їм – маленьким Особистостям, які в школі виховуються, а не ліквідовуються. І наші принижені державою освітяни не проектуватимуть оце саме приниження на своїх учнів – а полюблять отого малого задрипанця, перед яким розкривається ціле майбутнє, багатоваріантне і багатоідентичне.
Майбутнє неможливо перемогти, і воно нині переступило поріг старих предковічних шкіл. Я тримаю за нього кулаки. Бо його треба розвивати в напрямку свободи й широти мислення, а не прибивати маразмом. У ньому треба культивувати все найтворчіше і найіндивідуальніше, і чогось я вірю, що стара школа жорстко обламається ось на цих модерних першачках, і це буде найкраще, що може статися з усіма нами.