"Людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше!" – проказала колись уперше Ліна Костенко, і відтоді ці рядки змушені бубоніти тисячі ні в чому не винних українських школярів, упевнених, що поезія – це завжди значно гірше, ніж просто неповторність. Хоча англійський романтик Семюел Колрідж ще задовго до цього намагався їх переконати, що вірші – "найкращі слова в найкращому порядку". Із поезією все зрозуміло, але ж ми говоримо прозою: тут часом і мільярда слів замало, щоб висловити свої думки, пише для "Тижня" Максим Нестелєєв

У такому разі на допомогу поспішають жести, слова-паразити "цей", "той", "цейво", "ота штука"», а ще різні емоційні вигуки пристойного й не надто змісту. Проте були ж люди, що не мали певних дуже простих лексем, без яких нам зараз важко обійтися. І мова не про рідкісні реалії чи явища й не про маленькі племена, які не мають слів для того, що представники, скажімо, європейської цивілізації бачать щодня. Ідеться про те, що їх неабияк бракувало.

Читайте також: Як вийти з лабіринту

Наприклад, у давніх греків не було слів на позначення "вікна" (зазначає Михайло Гаспаров) і "гріха" (зазначає Олександр Немировський). Із першим усе просто. Як відомо, стародавні елліни з архітектури мали лише глиняні будинки та кам’яні храми. Житла зводили з необпаленої цегли, і до вулиці вони стояли заднім фасадом, двері у дворі. Вікон не передбачалося, і тільки під дахом були вузькі кватирки для освітлення кімнат. Тож немає вікна – немає і слова. Із "гріхом" теж більш-менш зрозуміло. Поняття немає – то й гріха немає. Можна грішити – і совість не мучитиме. Що не заборонене, те дозволене. А про їхні цікаві звички й сексуальні витівки нам культурологи вже багато наоповідали.

Але, звичайно, "гріха" не було, бо гріх – це вже поняття, на якому поставало християнство, на якому вибудувані його моральні приписи, хоча сім смертних гріхів – доволі пізнє утворення. Проте 10 заповідей, які, по суті, є заборонами, теж не можна просто розуміти як своєрідні застереження "не грішити" з уточненням, як саме й із ким не варто це робити. В одному з апокрифів збереглися слова Ісуса, які він мовив, побачивши чоловіка, що працював у день суботній: "Людино, якщо знаєш ти, що робиш, то блажен ти, якщо не знаєш, то проклятий ти і порушник закону!". Незнання "гріха" не вберігає від відповідальності за гріховний вчинок, за переступ, тому й у греків були свої пекло-рай, щоб винагородити праведників і покарати грішників. 

Велика спокуса сказати, що антична культура була замкнута на собі й не прагнула світла, була метафорично "безвіконна", а ще аморальна та схильна до протиприродних дій, адже її не стримувало саме розуміння того, що таке гріх. Перебільшення цього узагальнення – невелика провина, адже її припускалися й менш відомі за мене люди. Так, римський промовець Цицерон у трактаті "Про оратора" (55 років до нашої ери) розлого бідкається, що немає грецького еквівалента латинському слову ineptus ("недоречний", "безтактний"), і робить висновок: ця вада в греків була така поширена, що вони її навіть не помічали. А визначний філософ Бертран Расселл міркував: "Ми можемо вивчати характер народу за ідеями, які найкраще виражає його мова. Наприклад, у французькій є слова spirituel ("духовний", "одухотворений") та l’esprit ("дух"), зміст яких англійською взагалі заледве можна висловити. Звідки ми доходимо висновку, підтвердженого реальними спостереженнями, що у французів більше esprit і вони більше spirituel, ніж англійці". Пробачити Расселлові поверхові розмисли допоможе лише те, що йому тоді було 17 років (обидва приклади є в книжці Ґая Дойчера "Крізь дзеркало мови").

Читайте також: Інтелігенти є, інтелігенції нема – вічна ситуація

Ще є, звичайно, унікальне португальське "саудаді", про яке вже багато всього мовлено, але що можна взагалі сказати хорошого про західну цивілізацію, коли в них навіть слова "інтелігент" немає. Їхній "інтелектуал" і приблизно не рівня нашому інтелігентові. Хоча це ще півбіди, адже, приміром, в англійській (і в багатьох інших теж) немає відповідника російському слову "пошлость", яке дотепник Володимир Набоков пропонував передавати як poshlust (posh – "шикарний", lust – "хіть"). І, до речі, трохи тішить, що й в українській мові тієї "пошлости" теж немає, адже словникові варіанти перекладу ("заяложеність", "утертість", "банальність", "вульгарність") ніяк не вичерпують усіх значень цього слівця.

Так, інколи слів бракує, часом їх немає, а подеколи мовчання – найкращий варіант. Але лячно жити, коли не можеш розповісти про свій страх. "Страшні слова, коли вони мовчать..."