У вас є кохана людина і ви на «сьомому небі» від щастя, що ця людина з ’явилась у вашому житті. Аж ось ви вже вступаєте у шлюб і попереду вам бачиться майбутнє, сповнене радості, любові, взаємоповаги і дитячого сміху. Ані до, ані під час шлюбу, ви глибоко не замислюєтесь про свої особисті майнові інтереси, адже це ваша кохана людина і ви плануєте прожити з нею все своє подальше життя. Ви знаєте, що шлюби іноді розриваються, однак ви впевнені, що з вами такого не станеться, адже це «та сама» людина і ви створені один для одного. Однак, якось, «та сама» людина зраджує вам з іншою людиної або виникають якісь інші обставини, після яких ви розумієте, що ця людина зовсім не «та сама» і ваш шлюб приречений на загибель. Ось в цей момент ви і починаєте нервово роздумувати над тим, «а з чим я залишусь після розлучення!?». І якщо інший з подружжя замислився над цим спочатку, «знявши рожеві окуляри», і підготувався до такого, насправді, досить вірогідного розвитку ваших стосунків, то ви, в результаті, можете залишитись обділеним, а в деяких випадках, взагалі «біля розбитого корита».

За інформацією Державної служби статистики України, у 2016 році в Україні зареєстровано 229 453 шлюби і 129 997 розлучень. Тобто по відношенню до кількості зареєстрованих шлюбів у 2016 році кількість розлучень становить більше 50%.

З огляду на це, кожен з подружжя має бути готовий до того, що життєві обставини можуть змусити донедавна безмежно закоханих людей, розлучатись та ділити між собою майно.

У зв’ язку з цим, надам декілька порад та наведу декотру інформацію, яка допоможе вам зорієнтуватись у майнових питаннях на визначених етапах стосунків.

ДО РЕЄСТРАЦІЇ ШЛЮБУ 

У мережі інтернет наткнувся на жарт: «готуючись до одруження, моя дівчина обирає прикраси для зали, музику, а я займаюсь побутовою стороною питання: переписую майно на батьків». Жарт, насправді, досить смішний, однак, очевидно, що написаний людиною, яка не досить розбирається у своїх правах.

Так, в статті 60 Сімейного кодексу України (надалі – СК) зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, об’єктом спільної сумісної власності подружжя є саме те майно, яке набуте подружжям за час шлюбу (та й то не все, однак про це в наступних розділах), тому герой жарту даремно напружується, відчужуючи своє майно батькам. Більше того, таким чином він може надурити сам себе, якщо у нього є брати (сестри), дідусі (бабусі) і його батьки не залишать заповіту, яким розпорядяться даним майном на його користь, то він може позбавитись частини вказаного майно, оскільки після смерті бітьків її успадкують інші спадкоємці. Хоча це жарт і його не потрібно сприймати серйозно, однак деякі люди в житті вчиняють схожим чином.

Проте, слід мати на увазі, що з указаного загального правила щодо того, що майно, яке належало дружині, чоловіку до укладення шлюбу, лишається його особистим майном після вступу у шлюб, є виключення, які пов’язані з декотрими обставинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених зазначеною нормою правил, збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів (зокрема, тенденцій до загального подорожчання конкретного майна) і суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик (ухвала ВССУ від 19 липня 2017р. у справі № 1007/11303/12).

Визначаючи правовий статус майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю (постанови ВСУ від 11 березня 2015 року у справі № 6-211цс14 та від 23 вересня 2015 року у справі № 6-606цс15).

Читайте також: Брачный контракт – спасательный круг

У абзаці 3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (надалі – Постанова Пленуму ВСУ №11) зазначено, що майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної  сумісної власності, зокрема, також, укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором).

На шлюбному договорі, вважаю за доцільне зупинитись більш детально, оскільки вважаю його тим засобом, який може допомогти особам, які вступають у шлюб, обійти ті суперечки та спори, які скоріш за все виникнуть, у разі, якщо життєві шляхи нині закоханих, у подальшому розійдуться.

Згідно ст. 92 СК шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і повинен посвідчуватися нотаріально (ст. 94 СК).

Відповідно до ч. 1 ст. 93 СК шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

У ст. 97 СК зазначено, що у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися:

- про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК (тобто, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю) і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них;

- про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу;

- про використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

- про будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Крім того, згідно ст. 98 СК якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї. Сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

Згідно абз. 2 п. 22 Постанови Пленуму ВСУ №11 якщо шлюбним договором  змінено  передбачений  законом  режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати  на  увазі,  що в силу ч.  4 ст.  93,  ч.  1 ст.  103 СК положення шлюбного  договору,  що  ставлять  одного  з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище,  порушують його права та інтереси,  на вимогу такої сторони за рішенням  суду можуть бути   визнані   недійсними   з  підстав,  установлених  Цивільним кодексом України (надалі – ЦК).

ВСУ у своїй постанові від 28 січня 2015 року у справі №  6-230 цс14 зазначив, що категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище", вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України.

Крім того, у вказаній справі ВСУ сформував правову позицію, згідно якої поряд із нормативним регулюванням правовідносин подружжя (чоловіка і жінки, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі) щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу (статті 57, 60, 61, 62 СК України) закон у статтях 7, 8, 9, 64, 74, 93-97 СК України передбачає можливість договірного регулювання цих правовідносин.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або обмежень цього права.

Таким чином, особам які вступають у шлюб, краще зняти згадані вже «рожеві окуляри» та узгодити усі свої майнові питання, уклавши шлюбний договір. У разі, якщо такі особи проживуть усе життя разом, душа в душу, то такий договір точно негативно не вплине на їхнє подружнє життя, а якщо вирішать розлучитись, то, скоріш за все, допоможе уникнути суперечок, а якщо такі і виникнуть, то їх вирішення буде набагато легшим та зрозумілішим обом з подружжя.

ПІД ЧАС ШЛЮБУ 

Як вже зазначалось вище, за загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 61 СК об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

У абз. 2 п. 23 Постанови Пленуму ВСУ №11 спільною сумісною власністю подружжя,  зокрема,  можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них,  продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби;  грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному,  дачно-будівельному,  гаражно-будівельному кооперативі;  грошові суми та майно,  належні подружжю  за  іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої ВСУ в постанові від 13 червня 2016 року у справі №6-1752цс15, майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

В той же час, у ст. 57 СК визначено майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, а саме:

- майно, набуте до шлюбу;

- майно, набуте на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

- майно, набуте за час шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя;

- житло, набуте одним з подружжя за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

- земельна ділянка, набута одним з подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

- речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

- премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги (слід мати на увазі, що суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню).

- кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

- страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

- частка у майні (відповідно до розміру внеску), в яке вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя.

- плоди, приплід, доходи (дивіденди), що отримані з речі, яка належить одному з подружжя.

Згідно правових позицій висловлених ВСУ у постановах від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 та від 25 листопада  2015 року у справі № 6-2333цс15 , статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Тобто, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може  вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи, що у випадку розлучення та поділу майна подружжя, досить часто виникають труднощі у доказуванні придбання майна за особисті кошти одного з подружжя, раджу, у такому разі, зберігати відповідні документи, що можуть бути використані як докази, у випадку поділу майна подружжя у судовому порядку. 

ПІСЛЯ РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ 

Згідно ч. 1 ст. 68 СК розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Таким чином, чоловік та жінка, після розірвання шлюбу можуть не ділити спільне майно подружжя, а домовиться про порядок користування вказаним майном, згідно ч. 1 ст. 66 СК.

У разі бажання поділити майно, що, зрозуміло, буває у переважній більшості випадків, чоловік та жінка можуть зробити це у добровільному або судовому порядку.

У добровільному порядку, поділ майна відбувається шляхом укладення договору про поділ спільного майна подружжя.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-3037цс15, домовленість про порядок користування спільним майном подружжя може бути досягнута в усній, простій письмовій або письмовій нотаріальній формах, а договір про поділ спільного майна підлягає нотаріальному посвідченню.

У судовому порядку поділ спільного майна подружжя відбувається у загальному порядку, шляхом подання одним з подружжя позовної заяви з відповідними вимогами до іншого з подружжя.

Згідно абз. 1 п. 24 Постанови Пленуму ВСУ №11 до складу майна,  що підлягає поділу включається загальне майно подружжя,  наявне у нього на час розгляду справи,  та те, що знаходиться  у  третіх  осіб.  При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями,  що виникли  в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

ВСУ у своїй постанові від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16 зазначив, що у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов’язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Крім того, у вказаній постанові ВСУ було також вказано, що у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

А згідно з правовою позицією ВСУ, викладеною у постанові від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15, законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Крім того, укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (правова позиція ВСУ від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15).

У п. 25 Постанови Пленуму ВСУ №11 роз’яснено, що вирішуючи  питання  про поділ неподільних речей, коли  жоден  із  подружжя  не  вчинив  дій, передбачених частинами 4,  5  ст.  71  СК, ст. 365 ЦК, а неподільні   речі   не  можуть  бути  реально  поділені  між  ними відповідно до їх часток,  суд визнає ідеальні  частки  подружжя  в цьому  майні  без  його  реального  поділу  і  залишає  майно у їх спільній частковій власності.

Читайте також: Брачный контракт: необходимость или дань моде

Аналогічну правову позицію також висловив ВСУ у своїй постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15.

Щодо вкладів до господарського товариства, слід мати на увазі наступне.

Згідно п. 28 Постанови Пленуму ВСУ №11 власником майна,  переданого йому засновниками і учасниками, є саме  товариство.  Вклад  до   статутного   фонду   господарського товариства   не  є  об'єктом  права  спільної  сумісної  власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2,  3 ст.  61 СК,  якщо вклад до статутного фонду господарського  товариства  зроблено  за рахунок  спільного  майна  подружжя,  в  інтересах  сім'ї,  той із подружжя,  хто не є  учасником  товариства,  має  право  на  поділ одержаних доходів. У разі  використання  одним  із  подружжя   спільних   коштів усупереч  ст.  65  СК  інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

В той же час, ВСУ у постанові від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13 висловив правову позицію, згідно якої «…право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 ЦК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст. 116, 147 ЦК України є суб’єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім’ї.

Таким чином, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

Отже, учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі товариства без згоди другого подружжя».

Згідно частин 1, 2 ст. 70 СК У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Крім того, у абз. 4  п. 30 Постанови Пленуму ВСУ №11 роз’ яснено, що під обставинами, що мають істотне значення для справи,  потрібно  розуміти  не  тільки випадки,   коли   один   із   подружжя  не  дбав  про  матеріальне забезпечення сім'ї,  приховав,  знищив чи пошкодив спільне  майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання,  ведення  домашнього господарства,   догляд   за  дітьми,  хвороба  тощо)  самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Таким чином, звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, слід враховувати наведені положення, для досягнення позитивного результату.

Наостанок зазначу, що хоч майно є напрочуд вагомою цінністю в житті кожної людини, однак відносини з людьми, а особливо з коханою людиною, є важливішими. Тому, бажаю, щоб інформація, наведена в даній статті, вам не знадобилася.