Колись, в минулому житті. За вісім років до війни, в глухий і спекотній темряві літньої ночі, в невимушеній і ні до чого не зобов'язуючий бесіді з південноафриканським колегою, самі собою формулювалися низки тривіальних істин. Найнебезпечнішим спадком колоніалізму є колоніальне мислення, казали ми. Раби не відрізняються один від одного кольором шкіри, мовою чи вірою, рабом можна залишатися в кам'янистій пустелі, тропічних джунглях чи бетонних лабіринтах мегаполісів. Ти не є вільним, поки твої інтереси обмежені юшкою і вечірнім шоу. Ми слабкі і вразливі, поки залишаємося рабами...

Міцність істин, як і твердість переконань, перевіряється вогнем. Про що нам не забули незабаром нагадати кіплінгівські «боги азбучних істин». І банальні істини виявилися напрочуд живучі і корисні. Тому щоб вижити, доводиться вкотре цитувати банальності.

Читайте также: Чому стільки агресії в українському суспільстві?

Наприклад, одним з яскравих маркерів колоніального мислення є переконання, що «заморські інтереси» можуть мати тільки імперії. Або «великі геополітичні гравці». Думку про те, що події, які відбуваються десь на краю землі нас не стосуються, що там і без нас все вирішать якісь «глобальні еліти», і нема чого туди лізти, щоб не опинитися крайнім в чужій бійці, доводиться чути дуже часто, щоб задуматися над її змістом.

Насправді, вона є лише продовженням поділу світу на лідерів і сателітів, на метрополії і колонії. Такий підхід не просто є архаїчним і несправедливим, він закріплює і відтворює несправедливість і дискримінацію в сучасному глобалізованому суспільстві.

Той, хто замикається в своєму обмеженому світі, - нехай навіть омріяному, наповненому білими хатами і хрущами, що гудуть над квітучими вишнями, - прирікає себе на ізоляцію, деградацію і об'єктність в динамічному сучасному світі.

Більше того: тому, хто готовий пожертвувати загальними цінностями заради стабільності локального блага, рано чи пізно допоможуть згадати про те, що йому «не потрібні нахлібники зі столиці». Від нездатності розрізняти чужі війни до готовності розпочинати свої - один крок.

Якщо ми хочемо зберегти суверенітет, незалежність і свободу, ми приречені бути в курсі і в гущі подій, які «нас не стосуються», інакше нам доведеться вічно бути ворожими, переляканими сліпцями на узбіччі світу, залишатися добровільною іграшкою в руках тих, хто за звичкою вважає себе володарем чужих доль.

Наша інформованість і наша активність - запорука нашої свободи і суверенітету.

У сучасному світі відстані визначаються не геометрією, а щільністю і швидкістю комунікацій. Тому наш сьогоднішній глобальний світ став таким маленьким, наповненим різними, часто несподіваними і непередбачуваними взаємозв'язками. Зміна соціальних взаємозалежностей і комунікацій, в тому числі і конфліктів в одній точці нашого світу, відбивається на всіх і кожному, майже неминуче призводить до переформатування всього глобального безпекового простору. Невивчені уроки чужих конфліктів призводять до втрати власної безпеки.

Тому наша інформованість - запорука нашої безпеки.

Потоки інформації, які затопили нас, розмивають останні залишки критичного сприйняття і емпатії. Відмовляючись від уважного ставлення до подій «десь далеко», ми перестаємо сприймати чуже страждання всерйоз, оперуємо статистикою смертей. Чи варто дивуватися, якщо і ми самі стаємо для кого-то лише рядком статистики на околиці цивілізації? Ми самі відмовилися від права називатися людиною, відмовившись від гуманного ставлення до жертв «чужих воєн».

Тому наша інформованість - запорука нашої людяності.

Власне, ці банальні роздуми не дозволяють нам закрити очі на «чужі війни», випасти з глобального контексту подій.

Зокрема тому нам цікаві і важливі події в Леванті, війна в Сирії і Іраку. Хоча це «не наша війна», в якій у нас буцімто немає прямих інтересів цілей, немає союзників і друзів.

У цій далекій війні у нас, втім, є непрямі, але цілком важливі для нас інтереси. У нею опинився глибоко залученим наш безпосередній противник. Росія щільно загрузла в сирійському конфлікті, і ось вже два роки нарощує свою присутність там.

Для нас, які страждають від російської військової агресії, важливо, що противник витрачає свої - далеко, як з'ясувалося, не безмежні - ресурси в цьому конфлікті.

Нам важливо розуміти, що Росія використовує наші окуповані території для забезпечення своєї участі в сирійському конфлікті: Крим - як логістичний хаб, а окуповані території Донецької та Луганської областей - як тренувальні полігони для випробувань військової техніки і бойового злагодження особового складу. Крім того, бойовики ОРДІЛО, громадяни України, активно вербуються росіянами на службу в Сирії в російських найманських структурах.

Читайте також: Політичний цироз суспільства й політикуму

Російська агресія - це той контекст, який пов'язує сирійський і український конфлікти, той фактор, який є рушійною силою глобального насильства. На цей контекст має бути спрямована наша увага, на це нам слід звертати увагу наших союзників.

Тому, серед іншого, нам слід припинити використовувати і поширювати інформацію про сирійській конфлікт з російських джерел: вони безмежно тенденційні, демонстративно брехливі і виконують роль психологічного зброї, забезпечуючи пропагандистське прикриття військовій кампанії.

Нарешті, жертвами Левантійської війни є громадяни Сирії, з якими нас пов'язують давні культурні зв'язки. Ми разом вчилися, працювали, дружили, створювали змішані сім'ї, прагнули загальних цілей. Ми не чужі один одному. І сьогодні, коли в наші будинки прийшов спільний ворог, ми не можемо відвернутися в байдужому незнанні.

Отримувати уроки з чужого досвіду - набагато складніше, ніж «вчитися на чужих помилках». Можна програти, опинитися жертвою і не роблячи помилок. Важливо зрозуміти, що для того, щоб не програти, потрібно припинити бути пасивною жертвою, відмовитися від архаїчних кліше. Для цього потрібно зрозуміти, що наш дім - весь світ, і чужої війни, як і чужого болю - не буває.