Причини агресії в українському суспільстві зрозумілі – в нас війна. Коли є військові дії, багато зброї – є посттравматичні розлади у багатьох людей, які безпосередньо брали участь у військових діях і хто постраждав у зоні цих дій, і їх близькі родичі, і ті, хто за цим спостерігає – засоби масової інформації. Все це призводить до психологічного напруження.

Ми про це говорили ще з 2014 року, коли у 1,5 рази за нашими даними зростав рівень тривожності населення. І за останніми дослідженнями достатньо високий рівень психологічного дистресу у чверті населення. Це дуже серйозна цифра. І головне, чим ближче до зони бойових дій, тим більше дистрес. Він може бути руйнівним з точки зору психічної і фізичного здоров’я людей.

Другий чинник – зниження рівня життя. Будь-яке зниження рівня життя призводить до зростання агресивності. Це вже доведено соціологами і психологами у минулому столітті.

Читайте також: Хто насправді розхитує суспільство?

Чинники зрозумілі. Що ж робити? Безпосередньо можна припинити військові дії і підвищити суттєвий рівень життя населення – це безумовно призведе до зменшення рівня агресії. Тут не все залежить від нас – нам треба насамперед, щоб Росія припинила агресивні дії і підтримку тих, хто порушує закон України. Це по-перше. По-друге, у нас ще немає такого зростання рівня економіки, щоб суттєво підняти рівень життя.

Крім цього є додаткові фактори для зниження агресії – це проблема пропаганди, толерантності, ненасильницького ставлення один до одного, постійна увага усім проявам ксенофобії у суспільстві. Ми ж бачимо, що війна сприяє чорно-білому сприйняттю у суспільстві – або ти друг, або ти ворог, а третього немає.

Тобто необхідно роз’яснювати складність суспільства, його неоднорідність, необхідність знаходити спільну мову. Це залежить від засобів масової інформації, від відповідних державних інституцій. У нас же є "міністерство правди" - воно і має це робити. Не тільки щось забороняти, а і розробляти програми сприяння пропаганді толерантності у суспільстві – це їх безпосередня справа.

Що стосується самих засобів масової інформації, то вони мають постійно відстежувати будь-які прояви нетолерантності і ксенофобії, привертати увагу суспільства до цього, засуджувати, бо це не відповідає європейським цінностям, які ми хочемо поділяти.

Читайте також: Політичний цироз суспільства й політикуму​​​​​​​

Крім цього так звана інтелектуальна еліта не має права вносити ксенофобські ноти у життя суспільства. Політики теж відповідальні – не тільки влада, а й опозиція не можуть собі дозволяти ксенофобські прояви.

Що стосується побутової агресії, то це похідна від загальної атмосфери країни, якій доводиться вести військові дії. Є багато неконтрольованої зброї і взагалі люди знервовані, а це призводить до випадків побутової агресії.

Я вже казав про посттравматичний синдром. Цьому потрібно більше приділяти уваги, що залежить від психологічних служб країни. Але держава має спряти їх розвитку, щоби кожна людина, яка пережила цей стан підвищеної знервованості могла отримувати кваліфіковану психологічну допомогу. Світова практика свідчить, що психологи можуть багатьом людям допомагати уникнути гострих симптомів психічної неврівноваженості.