11-15 жовтня проходив Франкфуртський книжковий ярмарок – найважливіша книжкова подія у світі, яка ось уже протягом майже 70 років щороку відбувається в цьому німецькому місті, пише для "Тижня" Анастасія Левкова

Ярмарок не є ярмарком у сенсі торгівлі – книжки тут продаються лише в останні два дні, і якби йшлося лише про торгівлю книжками як матеріальними об’єктами, то ця подія не була б настільки вагомою. Найсуттєвішим у цьому ярмаркові є його діловий та іміджевий складники – тут найрізноманітніші держави світу заявляють про себе передусім через свої книжки, а також через заходи: дискусії, читання. Франкфурт – це можливість заявити про себе як про країну книжкової культури, продемонструвати свої можливості, а головне, наміри в цій царині. Якщо ви є на Франкфуртському книжковому ярмарку, то ви є на книжковій мапі світу, якщо вас там немає, то на цій мапі ви відсутні.

У вітчизняних ЗМІ вже немало йшлося про те, що в останні три роки національний стенд України почав виправдовувати сподівання прогресивної громадськості: на відміну від попередніх років (до 2016-го), наш національний стенд має велику площу, він яскравий, помітний, на ньому працюють компетентні люди, які можуть дати відповіді на запитання зацікавлених.

Зацікавлених справді багато: приходять іноземні видавці, охочі купити права на переклади українських книжок, представники книжкових інституцій інших країн, люди, які здавна цікавляться Україною з різних причин, а також (що особливо радісно) читачі, яким просто подобаються наші книжки – на вигляд, за тематикою (до речі, українські книжки входять до коротких списків міжнародного конкурсу "Найкращий книжковий дизайн"). Організатори ярмарку відзначають, що стенд України яскравий і красивий, – це засвідчують й організатори міжнародних ярмарків інших країн (Чехія, Словаччина, Греція, Франція, Китай тощо), коли пропонують нам стати учасником їхніх книжкових подій. В Україну та її книжкову спроможність вірять і навіть кажуть, що їздити до Києва нині – це тренд (тому, мовляв, не соромтеся запрошувати на свої книжкові події іноземних видавців і представників інших книжкових інституцій – вони залюбки приїдуть).

Читайте також: Кременець: світ, де правлять бібліотекарі

Франкфурт – це не лише фестиваль книжок, це ще й фестиваль мов. Це подія, де знання кількох іноземних мов реалізується якнайповніше. Але передовсім це нагода просувати власну, рідну мову. Література – це те, що захищає мову, якою вона написана, а різномовної літератури тут надзвичайно багато.

І якщо зважити на те, що невеликі за кількістю громадян народи, чия мова не є мовою світового значення, – грузини, вірмени, естонці, литовці, латвійці, фіни, – спромоглися виховати інтерес до себе, зуміли привабити до своєї літератури перекладачів, видавців і, відповідно, читачів – аж до того, що Грузія виборола право стати почесним гостем наступного Франкфуртського книжкового ярмарку (2018 року), – якщо це так, то й українці мають усі шанси стати країною, чию літературу активно перекладають, видають у світі, знають. Для цього потрібна дещиця: зусилля від української сторони. Ці зусилля є, і якщо раніше це були зусилля винятково з боку ентузіастів – окремих видавців, перекладачів, письменників, культурних менеджерів, – то тепер і держава стала активнішою у просуванні своєї культури: в останні два роки саме Міністерство культури взяло на себе левову частку фінансування участі України на Франкфурті, цьогоріч – сума значно більша, ніж минулого року.

Загалом системною робота в цій галузі може бути лише тоді, коли ведеться на державному рівні. І все, чого бракує нам сьогодні у книжковій царині, якщо ми хочемо стати країною нарівні з іншими, – це перекладацької програми на державному рівні. У розмовах із працівниками українського стенду, представниками новоствореного Українського інституту книги, "Книжкового Арсеналу", інших книжкових організацій, раз по раз лунає запитання: "У вас є перекладацька програма?". Про це запитують і видавці, і перекладачі, і письменники, коли цікавляться можливістю купити права на переклад української книжки, і керівники урядових книжкових інституцій – коли говорять про можливості співпраці з Українським інститутом книги.

Усі вони, плюс організатори самого Франкфуртського книжкового ярмарку, як і інших міжнародних книжкових ярмарків, погоджуються в тому, що на гідне представлення на книжковій мапі світу можна претендувати винятково тоді, коли є така програма, коли держава системно й цілеспрямовано працює над тим, аби збільшити число літературних перекладачів зі своєї мови, число перекладених зі власної мови книжок. Для цього потрібен мінімум: ґранти іноземним перекладачам та іноземним видавцям, які хочуть видавати наші книжки; робота з перекладачами – різноманітні семінари, резиденції; участь у більшій кількості міжнародних книжкових подій; регулярне інформування закордонних партнерів про книжкові новинки, які виходять на національному ринку.

Читайте також: Дитячі книжки й ілюстрації до них – незнайомі, ненамальовані й дивні

Усе це – важливі напрямки, у яких зацікавлена держава. І саме це має стати пріоритетом урядових книжкових інституцій, передусім – Українського інституту книги. Слід розуміти, що міжнародна робота в культурному напрямку не менш важлива, ніж в економічній і політичній царинах. Про можливості культурної дипломатії уже не раз ішлось у публічних розмовах і вітчизняних ЗМІ. Варто усвідомлювати: література – це нагода розповісти про себе світові, а позитивне знання про країни зазвичай базується на знанні про культуру цих країн. Інше знання, як правило, негативне – про війни, аварії, стихійні лиха тощо. В уми та серця іноземців можна потрапити двома шляхами: або через новини про трагедії (і тоді асоціації з цією країною негативні), або через культуру (й тоді асоціації навпаки позитивні). Донесення себе світові через літературу та інші види мистецтва, зрештою, має і політичний сенс: коли про тебе знають щось добре, тебе активніше підтримують.

Здається, певні державні діячі це розуміють і навіть готові вимагати й виділяти бюджетні кошти на представлення української культури світові. Але не завжди проблема полягає у бракові коштів. На сьогодні Україна не має механізмів для втілення таких цілей. Наразі державна книжкова інституція – Український інститут книги – навіть не може оплачувати послуги (книжкові переклади, приїзд, проживання в Україні протягом кількох днів) громадянам інших держав, що вже казати про інші завдання, які не можна подати в бюджетні запити, бо на них немає відповідних кодів. 

Щоб гідно представляти Україну на міжнародному культурному рівні – не точково, не разово, а системно, працюючи в різних напрямах, – потрібні зміни не лише в розподілі коштів, а і в законодавстві. Тоді наша література буде знаною в світі, через неї більше цікавитимуться Україною, до нас приїжджатимуть і нас підтримуватимуть лідери світової думки. Україна має що розповісти світові. І світ готовий її слухати. Поки що готовий. Якщо втілювати ці плани зараз, то зерно падатиме в родючий ґрунт. Наразі критично важливо – не поховати готовність нас слухати й чути - власним недбалим ставленням, не давати підстав укотре казати про те, що Україна ніколи не марнує шансу змарнувати шанс.