Все радянське життя ми боролися за право безперешкодно виїжджати куди хочеться. Але вийшло, що їхати не так вже хочеться, а треба. Кличе матеріальний обов’язок, нематеріальна цікавість, професійна необхідність... Та хіба мало що штовхає людей за рідні пороги. Але розмови про ці вояжі з ПМЖ пішли сумні. Мовляв, виїжджає народ не на наш кисень, значить, держава загнеться.

Читайте також: Рекорди трудової міграції – вирок українській владі

Запевняю вас, не факт! Найбагатші країни в світі - з населенням до 8 млн. Так що чисельність популяції прямо пропорційна еміграції. Взяти Китай, що бурхливо розвивається, з його безперечними досягненнями в деяких галузях.

А китайці їдуть з Піднебесної в різні боки, навіть до нас, які їдуть звідси. Значить, питання тусовок народонаселення не таке просте, як здається. Це для сторожів погано, коли вівці сновигають із загороди в пошуках щастя на соковитих луках. Але вівцям же добре! Так і людям непогано.

Ми прагнули вийти на міжнародні ринки? Ось і вийшли на ринок праці, який запитує поки те, що ми можемо дати. Дуже давно, коли Польща була гірше за Україну за всіма показниками, з Варшави літали десятки авіарейсів з роботягами на різні континенти. Політали, повчилися, польські мізки прояснилися, і стала країна як Річ Посполита.

Читайте також: Трудова міграція. Що треба знати, щоб не потрапити в "капкан"?

Ось і в нас рано чи пізно мізки проясняться. Поняття інтеграції воно ж передовсім людей стосується. А подорожі і переїзди цьому тільки сприяють. Що, звичайно, не означає мою підтримку курсу на погіршення життя в Україні до бажання бігти куди завгодно.