Я щасливий, бо не маю потреби давати хабарів. Завдячую це у першу чергу своєму місцеві праці – Українському Католицькому Університетові. У нас навіть якби хотів дати хабара, то не зрозуміло, як це зробити.

Розумію, що більшість українців не мають такого щастя зараз, як і не мали колись. Мій батько 40 років тому заплатив за мене 500 карбованців, щоб  я міг поступити на історичний факультет Львівського університету. Не тому що я погано вчився - я мав золоту медаль, і йшов на нижчими розцінками (інші платили набагато більше) - а тому що, як його переконали, вступ на історичний факультет був тоді як вхід до театру: треба було купити "вхідний білет". Доки  я довчився до останнього курсу, то знав історії усіх своїх однокурсників: хабар при вступі давали всі. Виняток робився лише для дітей номенклатури. Там була система взаємних послуг.

Читайте також: Україна не бідна, а обкрадена держава

Цей приклад є доброю ілюстрацією до того, що таке закритий доступ. Це коли влада, тримаючи монополію на власність, збирає ренту і перерозподіляє між собою і наближеними "до тіла". За таких умов хабар є єдиним можливим способом добитися того, що гарантується на письмі, але насправді закрите за сімома замками.

Як історик хочу сказати, що закритий доступ і, відповідно, хабарі є не винятком, а правилом. Це правило почали ламати бл. 200 років тому, і то лише у деяких країнах - тих,  які ми зараз називаємо Заходом  - а в останні десятиліття до них добавилися азіатські тигри та деякі колишні комуністичні країни Центрально-Східної Європи. Всі вони перейшли на відкритий доступ, а умовою та водночас наслідком цього переходу стало різке зменшення корупції.

Читайте також: Чепинога: Українська корупція – як герпес

Їх досвід показує, що боротьба з корупцією, щоб бути ефективною, має починатися з найвищих поверхів влади. Тому у мене нема ілюзій, що наша особиста відмова від хабарів може щось радикально поміняти. Радикальні зміни мають відбувати з "голови", яка, як відомо, псується найшвидше.

Сказавши це, я не заперечую значення акції #ЯнеДаю. Такі акції мають символічне значення, а символами не можна нехтувати.

Корупція - це як запущена хвороба. Одною операцією чи одним лікарством тут не обійдешся. Для виздоровлення треба душевної рівноваги. А її, у випадку корупції, не можна добитися без щоденного морального дисидентства  - тобто поступати не так як від тебе чекають, а так як тобі диктує власна совість.