Нинішні українсько-польські суперечки слід розглядати в більш широкому контексті: сьогодні відцентрові процеси та процеси архаїзації відбуваються не лише в Україні або Польщі, а й на Заході загалом. Саме тому й виникли феномени Трампа, Ле Пен та інших. Тобто всюди в Європі розігрується націоналістична карта, оскільки ліберально-демократичний проект засвідчив, що він не відповідає бажанням широких верств населення, а особливо активної його частини, і більш природним для країн стало повернення до націоналізму. А націоналізм — це завжди історія, а не майбутнє, не європейський проект, який будується на абсолютно нових засадах.

Це — ключова причина, чому все це відбувається у відносинах між Україною і Польщею.

Варто зазначити, що в Україні дещо відмінна ситуація. Бо наша країна у стані війни. А коли йде війна, повернення до націоналістичних, до «правих» рухів є цілком природним. Крім того, в Україні, враховуючи те, що ми повертаємося до історії та позбуваємося певних міфів та пропагандистських (російських або радянських) кліше, триває процес захисту нашої самості. І цей процес, тим паче в умовах війни з Росією, точно не спрямований проти поляків. А поляки його сприймають саме таким чином.

Давайте згадаємо перейменування Московського проспекту на проспект Бандери, яке поляки сприйняли як навмисний крок Києва проти Польщі. Хоча насправді ключова ідея полягала в тому, що Бандера сприймається не як історичний персонаж, а як символ боротьби з Росією.

Читайте також: Вільної Польщі без незалежної України бути не може

А якщо подивитися на польські реалії, то там при владі зараз знаходяться люди, які сповідують націоналістичні погляди, не надто приємні для України. І з цього вони мають певні електоральні дивіденди. Тим більше, що у них на носі місцеві вибори. А, крім того, у східній частині Польщі такі теми просто консолідують електорат.

Власне, погіршення відносин між Україною і Польщею відбувається не лише тому, що Україна відновлює історичну пам’ять і справедливість, але й тому, що є певні електоральні важливі речі для поляків. Саме на цьому тлі цикли між Польщею та Україною не співпадають, тож виникають конфліктні ситуації.

Для більшості поляків, я думаю, історичні питання не є аж такими принциповими. Але політики нагнітають ситуацію.

З іншого боку, українська сторона, на мою думку, поводилася не надто розумно. Починаючи вже з того моменту, коли український президент ставав на коліна і просив вибачення у поляків. Це начебто і добра ідея, але вона доречна тоді, коли обидві сторони погоджуються всіх простити і попросити один в одного вибачення.

Якщо ж одна сторона вважає, що у неї є монополія на історію, то чим тоді поляки в цьому сенсі відрізняються від росіян? Тим більше, якщо вони вважають, що такої нації як українці немає, що українці є поплічниками нацистів тощо. Тож від самого початку в української сторони був неправильний підхід.

Читайте також: "Львів – то є польське місто", – консул Марек Запур зробив провокаційну заяву

Також, коли відбувається відновлення історичної справедливості, має йти не просто робота окремого діяча — людини, яка очолює Інститут національної пам’яті. Зовнішньополітичні нюанси при цьому повинні були враховуватися також. Але цього зроблено не було. Бо наша дипломатія за своєю суттю є реактивною, тобто вона тільки реагує на те, що відбувається в Польщі. Це надзвичайно погано. Навпаки, українська дипломатія має бути проактивною в цьому сенсі.

Зараз президент України скликав надзвичайне засідання консультаційного комітету президентів України та Польщі. Подивимося, як це відбуватиметься. Адже перед цим поляки висунули абсолютно неприйнятну і недипломатичну вимогу — допоки з українського уряду не усунуть всіх націоналістів (напевно, вони вважають Володимира В’ятровича членом уряду), не буде жодних зустрічей.

І своєю пропозицією наш президент ставить під удар себе і нашу державу, бо якщо Дуда відмовиться взяти участь у роботі цього комітету, це стане ще більшим загостренням ситуації, що не призведе ні до чого позитивного.

А поки що поляки граються історичними темами… І вони будуть бавитися ними, допоки в Польщі не пройдуть вибори та допоки Україна слабка. Звісно, це негативним чином впливатиме на двосторонні відносини між Україною та Польщею.

Ми вже давно не кажемо, що Польща є нашим адвокатом у ЄС. Литва перебрала ці функції на себе, у нас немає історичних проблем. Хай там як, але Польща — надзвичайно важливий сусід. Тому Україна має в цій ситуації розставити декілька акцентів. Перший і головний — принципово нас із поляками нічого не розділяє з точки зору нашого бачення сучасності і майбутнього, тому ми маємо концентруватися на наших спільних цінностях і інтересах.

Читайте також: Звинувачення, істерика та скандал: Польща нехтує довгостроковими інтересами

Другий — у нас є ворог, який і для Польщі, і для України є екзистенційним. І про це ми повинні пам’ятати. Росія — це важливий чинник. Але набагато важливіше те, що у України та Польщі багато спільного з точи зору майбутнього.

Третій — для Польщі, на відміну від деяких інших східно-європейських країн, цілісна Україна є важливим чинником. І поляки не зазіхають на українські території. Звичайно, є якісь маргінали у Польщі, які про це кажуть, але це не є мейнстрімом чи політичною точкою зору. Для поляків важливо, аби Україна залишалася цілісною, аби ми спільними зусиллями могли протистояти Росії, а, можливо, у майбутньому посилити східно-європейський блок у контрбалансі з Німеччиною і Францією.

Це — ключові моменти, на яких ми маємо фокусуватися.