Націоналізм ХІХ століття був рослинним, ботанічним, пасторальним та аграрним. Він кружляв навколо метафор коріння, квітів, дерев, сіяння, грунту і т.д. - його найбільша мрія була: пустити коріння, знайти коріння, зануритися глибоко під землю, "посіяти", вберегти врожай ідентичності

Націоналізм ХХІ століття - міський, урбаністичний та пролетарський. Він давно не мислить в термінах рослин, грунту чи "проростання" - він мислить у термінах продукту та результатів виробництва. Його головна травма в тому, що "національний продукт" програє у великому океані глобалізації. Що він, пролетар (чи дрібний буржуа) не витримує конкуренції з монстрами multinationals.

Читайте також: Коротка історія українського протестантизму

"Національний продукт" тут може бути яким завгодно: машини, футбол, державна влада, ідентичність, література, пиво, історія, валюта, кіно і тд. Сучасний буржуа чи пролетар стає націоналістом не тому, що прагне глибоких корінь і чекає, поки проросте те, що посіяли його діди, - а тому, що його "продукт" з'їдають монстри глобалізації, значно сильніші за нього.

Тому сучасний націоналізм у світі зовсім не архаїчний, яким був колись. Він цілком модернізований і часом гламурний. Він добре вдягнутий, має модну зачіску, відносно заможний та технологізований. Він не є альтернативою глобалізації - бо він є її наслідком. Тільки зустрівшись із глобалізацією, він зрозумів, що він - націоналізм. Він вважає, що глобалізація його вбила, хоча вона його насправді породила.

Читайте також: Патриотизм - прибежище подлецов?

Вперше в історії ми маємо епоху по-справжньому буржуазно-пролетарського націоналізму. Часом симпатичного, часом небезпечного.