За останні кілька років мої розмови з Єгором Соболєвим були переважно непростими, кілька разів – на підвищених тонах і з ужитком ненормативної лексики в частині моїх оцінок продуманості та зваженості його рішень. Його роль на цьому карґо-майдані просто не вкладається мені в голові. Я також був (і є) критичним (але не скептичним) до його роботи як голови комітету Верховної Ради, хоча мушу визнати, що саме характер Соболєва, який ішов на загострення частіше, ніж шукав компромісу, на початках давав результати під парламентським куполом.

Читайте також: Дуже груба політична помилка влади

Але скажімо чесно. Зміщення Соболєва з голови комітету не має нічого спільного з підвищенням ефективності боротьби з корупцією. Звичайна політична помста, символічний акт тих, хто хотів хоча б моральну сатисфакцію за всі роки страждань корупційної абстиненції.

Дякую Євгенові Жеребецькому, помітив цікавий список тих, хто проти, й окремі списки тих, хто утримався, хто не голосував, і тих, хто не прийшов, – як розмаїття політичних суб'єктностей. Це дуже важливе, лакмусове голосування.

Читайте також: Політичні тенденції в Україні стають дедалі тривожнішими

А на загал, здається, маятник все ще в реформах, але набирає швидкості в протилежному напрямку. Компроміси вже з'їли інтереси й добралися до цінностей. Тому важливо розуміти, що захищати треба не посадовців чи політиків, – захищати треба інституції.