MENU

Символічність Луценка: полум’яний борець і неспроможний керівник

3033 0

Учора, 14 грудня, був день народження в Юрія Луценка.

Я задумався про його постать в українській політиці. А він, безсумнівно, постать, і вже прописав собі місце в майбутньому підручнику з історії України. І хоча сьогодні Луценко є заручником політичної кризи, а це визначає ставлення до нього, я спробую зробити об’єктивну деконструкцію.

Полум’яний борець

У Юрія Віталійовича є природне середовище – це політична боротьба. Починаючи з "Україна без Кучми", він у протесті завжди на своєму місці. Протест – це його, і це йому вдається. Він прекрасний оратор, який не лізе за влучними порівняннями в словник. Він вольовий, здатний йти на конфлікт і йти до кінця.

Боротьба дає можливість Луценку проявити себе. Так, коли його посадив режим Януковича, ми відкрили для себе його колосальний інтелект і письменницькі нахили. Його можна із захопленням читати і слухати. Більше того, саме в боротьбі Луценко є справжнім. За його виступами й текстами не відчувається фальші. Зрештою, як би ми його не оцінювали й не ставилися до нього, це людина, яка не раз відчула на своїй голові силу авторитарних режимів.

Читайте також: Ризики демократії по-українськи

Поза боротьбою мабуть найкраще середовище для нього – це парламент. Тут теж сила слова й інтелекту має значення. Луценко відчуває українську політику, ігри, інтриги тощо. Мені здається, що посада голови Верховної Ради могла би бути вершиною його кар’єри. Але не генпрокурор.

Неспроможний керівник

Водночас ми бачимо, що всі походи Луценка у виконавчу владу закінчувалися поразкою. Це геть не його. У людині не можуть поєднуватися несумісні речі, як-от полум’яність боротьби й монотонність системної роботи. Луценкові подобається читати, думати і виступати. І це автоматично суперечить природі виконавчої служби, де ключовим є системно монотонна нудна робота, де "доки не впріти, доти не вміти", де без контролю немає результату тощо.

І після двічі призначення в МВС, і після призначення в Генпрокуратуру – Луценко нікуди не привів своєї команди. Бо своєї команди в нього немає. Він є членом команди, то Ющенка, то Порошенка, але власної в нього нема. В цьому і полягає причина його управлінського провалу. На службі полум’яні борці не мають природньої підтримки. Служба – це антиборотьба. Хороші оратори там викликають нервозність, а не захоплення. Візіонерів вважають лохами, проповідників та ідеалістів – мозкоправами. Там у Луценка ніколи не було й не буде підтримки. Посада змушує службу прогинатись і лицемірити, але в душі вони ненавидять.

Найкращий доказ цьому – посадка Юрія Луценка 2012-го. Всього два роки потрібно було системі, щоб повністю відновити свій репресивний апарат, від якого ж постраждав колишній міністр. Оскільки мені самому доводилося багато спілкуватися з "Беркутом" у різний спосіб, я прекрасно бачив, яку лють у них викликала згадка про період міністра Луценка, і яка гордість за Кравченка. Ні, Юрій Віталійович не зламав хребет режиму. Він просто прогнувся і чекав.

Сьогодні ми маємо те ж саме. Прокуратура не стала органом реформи й довіри. Сухі статистичні дані про якихось там корупціонерів не додають суспільству відчуття справедливості. Прокуратора живе собі своїм старим життям, зі старими правилами і старою ненавистю з боку громадян. А в ній працює неефективний Луценко, який є заручником прокурорських кадрів, бо немає інших.

Читайте також: Атака Луценка: абсолютна прозорість і мат за три ходи

Якщо б я порівнював його з кимось з історичних постатей, то це був би Лев Троцький, який здобував вражаючу підтримку силою слова та інтелекту й виявився абсолютно беззахисним проти кулуарної бюрократичної боротьби.

Символічність Луценка

Дивлячись на ці роздуми, я побачив, що в Луценкові є певна символічність "української повільної революції": високий потенціал боротьби і нульова спроможність управління. Простіше – це сила українського "проти" й відсутність українського "за". Луценко сильний, коли "проти" режиму, і слабкий, коли є режимом.

Наша революція триває так довго, оскільки система не може нас перемогти, а ми не можемо переламати систему. Система втратила ідейність, а тому завжди буде програвати у справжній ідейній боротьбі за іншу Україну. Революціонери ж не мають управлінського досвіду й системи кадрів, а тому будуть постійно відступати. Немов життя Луценка: із наметів у міністри внутрішніх справ, із міністра – в тюрму, із тюрми – до Верховної Ради й посади генпрокурора, із Генпрокуратури…

Висновки кожний зробить сам.

А Юрія Віталійовича – зі Днем народженням. Він є таким, яким є, з успіхами й поразками. Він є частиною нашої епохи. На жаль, не найкращої, але втім неминучої.

Віктор АНДРУСІВ


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  

Новости