Урочиста заява Володимира Путіна про виведення з Сирії російських військ і перемогу Башара Асада і його союзників у громадянській війні стосується виключно щойно розпочатої офіційної передвиборної кампанії самого Путіна, але не реального перебігу громадянської війни в Сирії і присутності там російського військового контингенту.

Почати з того, що ніколи не публікувалося офіційних даних про те, скільки саме російських військовослужбовців і бойової техніки перебуває в Сирії. Так само не було інформації, скільки солдатів, літаків, вертольотів танків тощо вводиться або виводиться з країни в той чи інший період часу.

Відповідно, заяви російського Міністерства оборони про те, що з Сирії виводяться 23 літаки і два вертольоти разом з льотним персоналом, частини спецназу і батальйон військової поліції, не означають зовсім нічого і не дозволяють судити про те, чи дійсно зменшилася чисельність і бойова міць російського військового контингенту в Сирії. Пентагон у цьому, наприклад, засумнівався. І не без підстав. Адже однаковою мірою може йтися як про реальне скорочення чисельності контингенту, так і про просту ротацію.

Читайте також: Чи справді завершилася "сирійська авантюра" Путіна

Російські бази в Тартусі і Хмеймімі залишаються, і чисельність залишеного там угруповання невідома. Біля берегів Сирії зберігається в недоторканності російське військово-морське угруповання, нібито для захисту від ІДІЛ, хоча у ісламістів, як відомо, флоту немає. Тому швидше призначення цього угруповання - забезпечити доставку до Сирії нових російських контингентів. І, як заявив прес-секретар Пентагону, «в кількісному складі російського бойового угруповання не спостерігається значного зменшення, яке відповідало б повідомленнями влади Росії про згортання сил у Сирії».

Що ж, Москва вже не вперше заявляє про виведення своїх військ із Сирії. У світі до цих заяв вже звикли і ставляться до них надзвичайно скептично. Думаю, що і нині йдеться швидше про якусь ротацію і, можливо, зміну структури угруповання, ніж про його реальне скорочення.

Почнемо з того, що характер бойових дій у Сирії справді змінився. Після взяття Ракки і Мосула військами очолюваної США міжнародної коаліції ІДІЛ, так само як і інші противники Асада, неминуче перейдуть до суто партизанської війни, без спроб утримання протягом тривалого часу великих населених пунктів і значних ділянок території. У такій війні для російських літаків залишається занадто мало гідних цілей, тому їх чисельність дійсно може бути скорочена.

Тим більше, що в боротьбі з партизанами основне значення має штурмова авіація. А з авіабази в Хмеймімі їй досить важко працювати по цілях у центральній і північній Сирії. Базувати ж російські літаки в центральних і північних регіонах країни, наприклад, в тій же Пальмірі, з переважно налаштованим проти Асада населенням, очевидно, вважається занадто ризикованим з точки зору безпеки. Тому російське командування воліло більшою мірою задіяти проти ІДІЛ і помірної сирійської опозиції стратегічні бомбардувальники і оперативно-тактичні ракети з акваторії Середземного і Каспійського морів.

Зрозуміло, всі ці бомбардування здійснювалися по площах і страждало від них насамперед мирне населення. Але в Москві і Дамаску це нікого не хвилювало. Швидше навпаки, в подібній тактиці вбачався свій резон: мирних жителів карали за підтримку супротивників Асада з тим розрахунком, що в подальшому вони остерігатимуться продовжувати їх підтримувати. Проти дрібних же і мобільних партизанських загонів літаки не дуже ефективні, що штурмовики, що бомбардувальники. Зате в антипартизанській боротьбі незамінні вертольоти. Тому російське вертолітне угруповання в Сирії практично не скорочується. Але для антипартизанських дій потрібні літаки-розвідники. Не виключено, що ними замінять виведені з Сирії штурмовики.

Виведення поліцейського батальйону, що складався головним чином з кадировців, виглядає скоріше звичайною ротацією.

Адже саме присутність російської поліції у т.зв. «зонах деескалації» була широко розрекламована пропагандою.

Виведення російських поліцейських означало б фактичну відмову від «зон деескалації», а на це Москва, з пропагандистських міркувань, навряд чи піде. Також у Сирії, судячи з усього, залишаються бійці ПВК Вагнера, серед яких чимало ветеранів війни на Донбасі.

Жодних нових офіційних даних про російські втрати у Сирії у зв'язку з оголошеним виведенням військ наведено не було.

Що й не дивно: для передвиборної кампанії тема втрат, незалежно від їх розміру, - програшна. За оцінками ж експертів, безповоротні втрати російського контингенту в Сирії становлять близько 100 осіб, включно з втратами як регулярних військ, так і бійців Вагнера. Вони могли б істотно зрости в разі участі росіян у сухопутних операціях, але це якраз те, чого Путін найближчим часом намагатиметься всіляко уникнути.

Однак без суттєвої допомоги союзників Асад, як і раніше, відчуває великий дефіцит живої сили. На папері він контролює більшу частину Сирії на південь від Євфрату, але на практиці, за винятком алавітського регіону, урядові війська впевнено контролюють тільки великі міста. І навіть за допомогою іранських «вартових ісламської революції» і бійців «Хезболли» сирійська армія навряд чи зможе протистояти партизанам, якщо вони, як і раніше, будуть отримувати допомогу з Туреччини, США і арабських держав Перської затоки. Тому Росія, Іран і Асад поспішають закріпити свої успіхи політичним врегулюванням на власних умовах у вигляді збереження при владі сімейства Асада. Однак опозиція на таке врегулювання йти відмовляється. Тому громадянська війна у Сирії може тривати невизначено довго.

Читайте також: Два глухі кути в Сирії

Америка, перш ніж не розбереться з ракетно-ядерною програмою Північної Кореї (а війни тут, як видається, все-таки не уникнути), не буде серйозно залучатися в сирійський конфлікт. У Сирії відбуватиметься протистояння Росії і Ірану, з одного боку, і Туреччини, Саудівської Аравії і союзних з нею держав Перської затоки - з іншого. При цьому ситуативно проти Ірану, режиму Асада і «Хезболли» буде самостійно завдавати ударів Ізраїль, для якого абсолютно неприйнятно зміцнення в Сирії Ірану і його союзників.