Про конкурси на вакантні посади, які б не спричиняли скандали.

Чи не щодня читаємо про скандальні випадки про "переможців" того чи іншого конкурсу на важливу державну посаду.

А попереду конкурси на посади директорів, які "... самі будуть підбирати "собі" команду однодумців". Ото буде галасу та "роботи" для журналістів. На всю "Іванівську" лунатиме.

Читайте також: Марину Порошенко прилаштували в кишеньковий фонд, підпорядкований Мінкульту. Чому це неправильно?

Щоб кожен керівник будь-якого рівня не "перепризначав апарат служби чи робочий колектив "під себе" потрібен незалежний від СУБ'ЄКТИВНОГО впливу формат конкурсів.

Он, французи, приміром, наскільки я знаю по освіті, на ВСІ вакансії у державі від вчителя/вихователя до директора та інспектора взяли за основу цифрову суму показників рівня професійності та доброчесності кандидатів (за потребою ще й кількість балів письмової роботи, що захищена від стороннього впливу) плюс бали для забезпечення передбаченого рівня соціальної протекції/захисту.

Переможцем буде той, у кого найбільше балів і, увага, керівник/заклад/громада отримують у своє розпорядження НАЙКРАЩОГО.

А наші конкурсні комісії ще довго залишатимуться пшиковими потугами до просування справжньої демократизації у суспільній діяльності, яка апріорі має виключати недоброчесність кандидатів на посади.

Читайте також: Як судді самі собі висновки про недоброчесність скасовують

І так у наших умовах буде доти, доки замість голосування "руками" не буде перейдено на формат чіткої процедури підрахунку суми балів за нормативно встановленими індикаторами професійності та доброчесності кандидатів у цифрових показниках. У кого найбільше - той і переможець.

Комісія має не вибирати "кращого" на її суб'єктивний погляд, а перевірити правдивість індикаторних показників та забезпечити за потреби незалежне і неупереджене тестування здібностей та рівня підготовленості.