Напередодні представник СММ ОБСЄ Александр Гуґ заявив, що місія бачить, як обидві сторони активно окопуються, а також, що спроба розмінувати позиції завершилася провалом, – і це, на його думку, може свідчити про підготовку до ескалації конфлікту, пише у своєму блозі на "Новому часі" військовий кореспондент Андрій Цаплієнко. Але це може свідчити про що завгодно.

Конфлікт триває. Як на мене, сторони особливо й не прагнули того, щоб остаточно припинити бойові дії, оскільки кожна має свою позицію. У нас – це відновлення територіальної цілісності України. У наших супротивників – поділ країни на Крим, непідпорядкований Україні, й на так звані "ЛДНР", які де-юре були б незалежними, а де-факто підпорядковувалися б Москві. І поки кожна зі сторін має намір домагатися своїх цілей. Тому будь-яке перемир'я закінчується порушенням. Так само сталося й із попереднім оголошеним "режимом тиші".

Читайте також: Доба на фронті: вперше за тривалий час – без обстрілів

Ніякого перемир'я на Донбасі зараз немає. Принаймні я знаю, що загарбники застосовують важку артилерію, міни калібром 120 мм, свіжі осколки яких ми привези до Києва, а також здійснюють диверсійні дії. У той час, коли ми були у відрядженні в зоні АТО, в районі Зайцевого як мінімум двічі були спроби диверсійних груп проникнути на територію, яку контролює Україна. Ці спроби було успішно відбили нашими військові.

Кого підтримують мешканці, що залишилися на Донбасі, – Україну чи "рускій мір", – не чекайте від мене якихось узагальнень. Правда в тому, що люди похилого віку, чиї діти або онуки втратили роботу через військові дії та влаштувалися у так звані "силові структури" російських окупантів і колаборантів ОРДЛО, звісно ж, підтримуватимуть своїх найближчих родичів, по суті – загарбників. Я не хочу екстраполювати цю ситуацію на всіх мешканців Донбасу, але в окремих випадках, наприклад, у селі Зайцевому, ми такий ефект спостерігали.

Читайте також: Javelin для українського війська: двері відчиняються

Але наші військові неодноразово заявляли (й у звільненому Гладосовому, й у Зайцевому), що син за батька або батько за сина – не відповідає. Ніяких репресій і методів впливу до таких людей не застосовували. Ми були свідками того, як український офіцер привіз одному з пенсіонерів гуманітарну допомогу й повідомив, що знає, що його син – на протилежному боці, а проте – "ось вам гуманітарна допомога".

Тому настрої на Донбасі різні, люди там різні. Більшість втомилися від бойових дій і, як би це не було неприємно, готові прийняти будь-яку владу й у будь-якій формі – окупаційну або українську – лише б перестали стріляти. Підкреслю, що те, про що я кажу, стосується тієї частини населення, яка живе безпосередньо близько до лінії розмежування, – місцевості, що першою приймає на себе удар у цій війні. Такою є реальність, яку потрібно враховувати.