Останніми місяцями знову виникає виразне відчуття зменшення площини вжитку української мови, принаймні у столиці та великих містах України. Вивіски крамниць і кав’ярень, оголошення і прейскуранти у побутових установах та громадському транспорті дедалі частіше оформлено російською мовою. Так само і персонал сервісних закладів вже не так охоче переходить на українську, навіть тоді, коли клієнт спілкується саме нею. Принципово не вважають за потрібне відповідати українською і на телефонних лініях окремих банків, мобільних операторів та служб таксі.

Пікет Конституційного суду України, який розглядає питання щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 23 січня 2018 року

Хоча соціологи втішають нас зростаючою кількістю громадян, особливо серед молоді, які ідентифікують себе як українці, а українську мову називають єдиною рідною, реальна мовна ситуація у молодіжних середовищах часто складається на користь російської.

Війна Росії проти України справді створила такий громадянський феномен як «український російськомовний патріотизм». Суспільно активні люди, які у мирний час не надавали значення вивченню української мови, спілкуючись здебільшого російською, опинились у ситуації, коли звична і зручна для них мова стала мовою ворога. Відтак невелика частина спробувала перейти на українську, проте більшість не стала докладати для цього зусиль, а зосередилася на надважливих в час війни проблемах.

Тим часом процес витіснення української мови з українського суспільного простору, що останніми роками майже зупинився, знову набув прискорення.

Читайте також: Лучший показатель того, как неуверенно чувствует себя оккупант на украинской земле

Пікетування Київської міськради на підтримку проекту рішення про застосування української мови у сфері обслуговування. Київ, 20 квітня 2017 року

​Фантомні болі

За продуманої та послідовної державної інформаційно-культурної політики, ця обставина загалом не виглядала б загрозою для української мови, адже для вирівнювання ситуації у влади і суспільства є достатньо прийнятних цивілізованих інструментів. Прикладом їхнього тактовного та ефективного застосування є переведення на українську мову кінопрокату, що мало місце ще 10 років тому. Так само запровадження позаторік захисних квот на українські пісні у радіоефірах не викликало помітного неприйняття слухачами. За винятком тих випадків, коли редактори поряд з високо художніми сучасними зразками західної чи російської естради навмисне транслюють, наприклад, українські народні пісні в аматорському виконанні.

Утім, на загал, обсяг радіопередач українською мовою, за інформацією Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, минулого року на 35% перевищив встановлену законом квоту, що становить рівно половину від загального обсягу мовлення.

Відтак дуже дивним виглядає небажання влади зрештою українізувати візуальний простір у населених пунктах. Якщо на магістральних автошлях більш менш виконується закон про рекламу, яка переважно подається українською, (хоча і тут вже спостерігається дедалі більше порушень), то на міста, як вже згадувалося, насувається іншомовний простір – передовсім російський.

Така ситуація не виглядає випадковою. Частина суспільства, яка втратила свій цивілізаційний орієнтир в Росії і «русском мирє», оговтавшись від екзистенційного шоку, намагається повернути комфортний для себе довоєнний стан речей. Побутова сфера, на відміну від радіо- і телемовлення чи освіти, виглядає найдоступнішою для цього. Цим активно користуються окремі підприємці, серед яких ті, хто переїхав до столиці та інших великих міст з тимчасово окупованих територій і прагне відтворити свою «малую родіну» у нових місцях проживання. 

​Запровадити стандарт

Саме візуальний простір залишається вагомим чинником і показником стану інформаційно-культурного середовища загалом. Невпорядкованість цього простору спричиняє ерозію і зменшення площини вжитку української мови. Справді, якщо вивіска закладу є російськомовною, то чому його персонал має спілкуватися українською? І чому той заклад повинен мати україномовний сайт чи україномовний центр обслуговування клієнтів телефоном?

Відтак давно вже настав час застосувати чинну законодавчу і нормативну базу для наведення ладу у питаннях вживання мов в урбаністичних просторах країни. Законодавство покладає визначення та контроль такого порядку на установи місцевого самоврядування, так само, як і найменування топонімічних об’єктів на територіях їхньої юрисдикції. Це цілком справедливо.

Читайте також: Диссонансы, что разрывают Украину

Однак, якщо ці органи все виразніше ігнорують потреби розвитку простору вживання української мови, то чи не час на рівні національного законодавства унормувати і визначити головні і неодмінні, стандартизовані для всієї країни принципи застосування української мови у візуально-інформаційному просторі територіальних громад, як це зроблено, наприклад, для принципів використання державних символів України, мови освіти, радіо- і телемовлення тощо.

На світлинах авторські замальовки від нещодавньої прогулянки вулицею Петра Сагайдачного у Києві.