Ми вже звикли до традиційного опитування в соціальних мережах (така собі заміна лавочок під під’їздами) на кшталт «а порадьте». Питають, кого найняти для файного ремонту, який смартфон краще купити, які сорти помідорів міцніше тримаються на плодоніжках у літню спеку та ще багато чого, що пов’язане з коливаннями долара чи зміною пір року.

Але нещодавно з’явилася ще одна тема, і пов’язана вона з медичною реформою. Люди почали вибирати дільничних, педіатрів та сімейних лікарів. Перегукуються районами й цілими містами: ану кажіть, хто зустрічав на своєму життєвому шляху справжнього Хауса з вдачею Комаровського?

І якщо матусі традиційно фахово аргументують, до якої «Маріванни» точно не треба ходити, а яка лікарка від Бога, то чоловіки та жінки віку між «батьки малих дітей» та «пенсіонери» в коментарях найчастіше ставлять лише крапки, щоб простежити, кого рекомендуватимуть досвідченіші в цьому питанні сусіди. Бо вони навіть не знають тих лікарів, хоча навряд чи зовсім не хворіють.

Це ще раз показує, наскільки дивна картина в нас склалася: до первинної ланки, яка опікується найважливішим (профілактикою, лікуванням найпоширеніших захворювань та діагностуванням серйозних хвороб на ранніх стадіях), поміж дорослих людей звертатися не прийнято.

Дільничний лікар став чимось на кшталт апарата з видачі лікарняних. Ми або звертаємося до вузького спеціаліста, або користуємося підказками Google, або телефонуємо у швидку. Але це вже тоді, коли болить так, що терпіти далі неможливо.

Читайте також: На Чернігівщині запрацювала медреформа – вже закривають лікарню

Ця проблема, як і в усіх інших сферах медичного обслуговування, не має якоїсь однієї причини: клубок закручений дуже міцно. У лікарів-терапевтів, які багато років існували в такому майже номінальному професійному полі, справді нерідко низька кваліфікація, тому сподіватися на якісну діагностику та вчасне перенаправлення до лікарів другої ланки важко.

І на довіру пацієнтів, до речі, також. Водночас розуміння необхідності профілактики в сучасного українця десь на рівні санбюлетеня про шкоду від куріння: про це всі знають, але ніхто на те не зважає. Тому звернення здорової людини до дільничного лікаря, щоб здати на аналіз кров чи вчасно зробити флюорографію, — це майже фантастична розповідь про неіснуючого пацієнта.

Ну й ще один момент: люди бояться діагностуватися, бо в більшості на серйозне лікування просто немає грошей. Тому й терплять до останнього, коли вже жоден терапевт не допоможе.

Але зараз ми спостерігаємо неабияке пожвавлення інтересу до лікарів першої ланки, спричинене реформою, яка вже набрала чинності й здійняла неабиякий галас у суспільстві. Чи поїде на нашому дивному ґрунті цей «велосипед», чи загрузне у свідомому бойкотуванні або спаплюженні ідеї, ми відчуємо на собі.

Але, як на мене, позитивна дрібничка вже є: зараз люди не просто цікавляться прізвищем і професіоналізмом своїх дільничних, а свідомо їх обирають. Лікарі теж напружуються, бо від кількості людей, які підписали з ними декларацію, тепер залежатиме їхня зарплата.

І якщо в місцевій амбулаторії поцікавитися, чи можна ознайомитись із переліком лікарів на вибір, нерідко терапевт у відповідь спитає ображено: «А ви що, когось ІНШОГО бажаєте?». Так, потреба комусь професійно подобатися для них незвична, тому спротив і негатив зрозумілі. Бо це як в анекдоті.

Лікар обстежує хворого й киває головою:

— Щось ви мені не подобаєтеся...

— Та й ви, лікарю, теж не красунчик!

Але, попри очікувані складнощі та навіть можливі несподівані наслідки, про які вже попереджають противники реформ, хотілося б, щоб це було поштовхом до зміни ставлення простих українців до свого здоров’я: маючи лікаря, якому довіряєш, уже більше дослухатимешся до його порад і призначень.

Читайте також: В Україні набув чинності закон щодо медичної реформи

Звичайно, до нововведень доведеться звикати і пацієнтам, і лікарям. Першим до того, що у своєму здоров’ї все ж таки мають бути зацікавлені передусім вони самі, а другим до того, що просто бути лікарем уже недостатньо, треба бути хорошим лікарем, постійно підвищувати свою кваліфікацію, цікавитися новими тенденціями, дотримувати загальноприйнятих стандартів, а не виписувати антибіотики в перший день нежитю.

І, до речі, вміти спілкуватися з пацієнтами, як Комаровський. Чи в крайньому разі як Хаус. Щоб люди питали поради в тебе, а не в Google.