Кілька років тому я робила інтерв'ю із Сергієм Рахманіним – одним із провідних, як мені здавалось, українських журналістів. Я запитала його, як він ставиться до того, що представники українських ЗМІ беруть інтерв'ю в людей, які в іншій – правовій і цивілізованій країні – давно би сиділи за ґратами: корупціонерів, злодіїв чи агентів ворожих держав. На моє здивування, Рахманін тоді не дав прямої відповіді...

Читайте також: Журналіст: Старі упирі теж потрібні – в помірних дозах

Однак я своєї думки не змінювала і змінювати не збираюся: журналіст, котрий публікує – чи випускає в ефір, як у випадку із Гордоном – інтерв'ю з ворогом, стає із цим ворогом на один щабель.. Влащенко із Портновим, ось тепер Гордон із Бондаренко. Тенденція однак... І не треба заливати про стандарти журналістики. Хоча б тому, що в нас насправді журналістики не існує. є копірайтинґ, латентні "джинсовики", грантоздобувачі, обслуга олігархів і Мінстець. Ото й уся українська журналістика. 

Читайте також: Люди з минулого можуть отримувати ефір на умовах сповіді, а не проповіді – журналіст

І ще. У вас не виникає відчуття, що скоро ми всіх цих людей, які ненавидять Україну й чомусь регулярно стали з'являться в українських ЗМІ, знову побачимо в парламенті? І це буде останнє, що ми побачимо в поки що суверенній Україні.