Я не бачу сенсу в будь-яких так званих «конкурсах» на посаду директорів різного роду культурних установ. Я стверджую, що в Україні діє маштабна технологія з проведення фейкових, для галочки, бутафорних «конкурсів». Схема проста: умовно: в конкурсну комісію, яка обирає керівника на «відкритому конкурсі», входять 9 осіб: 3 від трудового колективу, 3 від громадських організацій і 3 від органу, який проводить конкурс (управління культури, департамент, міністерство тощо). Я стверджую, що у ВСІХ без винятку «конкурсах» управління культури має свої підставні, чи прихильні, чи просто свої ГО, які лежать під управлінням і виконують роль «демократії». Під кожен конкурс управління має цілий оберемок таких ГО, представники яких методом жеребкування (воно ж у нас завжди сліпе, аякже!) потрапляють у конкурсну комісію нібито від громадськості.

Читайте також: Масовість та елітарність – поняття дуже відносні

Отож, на виході ми маємо стандартну ситуацію, коли розподіл голосів у таких комісіях апріорі становить 6:3 або 5:4 (у кращому випадку). В Україні немає ЖОДНОГО іншого прецеденту, коли б орган, що проводить творчий конкурс, не мав би більшості в конкурсній комісії. А це означає, що в країні неможлива ситуація, коли перемогу на конкурсі отримає альтернативний висуванець чи будь-хто, хто не влаштовує управління культури (з різних причин).

Вони будуть анульовувати конкурси, призначати нові, проводити по 2-3 конкурси, поки не пропхають на посаду того, кого на цій посаді бачить управління культури. Інший варіант неможливий. Адже громадськості, як правило, до лампочки всі ці конкурси, а ручні ГО завжди потрапляють у комісію. Зрештою, всяке управління вважає це нормальним, адже потім той директор усе одно підпорядковується управлінню, тож на цій посаді (комунальні заклади) мусить бути лише їхня людина.

Тому я вважаю, що всі так звані конкурси – це бутафорія, фейк і марна трата часу. Замість того, щоб бавитися в буцімто відкритість і демократичність – набагато чесніше було би повернутися до принципу прямих призначень.

Читайте також: Ми живемо в часи липкої реальності – філософ

Тоді принаймні чітко зрозуміло, що директор закладу чи установи призначений згори. Я не бачу різниці між призначенням згори і обранням згори. Інститут "конкурсів" зазнав цілковитого краху.