І ще про музику

"Класична" (тобто симфонічна) музика була від початку розважальною: це були або танці (буре, сарабанда, жига, менует, гавот – скільки таких назв у Баха, наприклад) або якісь камерні концерти. Тобто по-нашому це були або ді-джей сети, або чілаут. Але поступово з "масової" вона стала "елітарною", а в ХХ столітті ставала все більш складною та закритою від "мас"; складно собі уявити елітарнішу музику, ніж Шенберг, Булез, Штокгаузен тощо.

Читайте також: Повернення до себе: життя – це теж хвиля

Джаз теж починався як розважальна музика; розслаблений діксіленд початку ХХ століття чи ритмічний свінг 1930-х – це взагалі як сучасний поп, легкий і доступний; але після війни все стало ускладнюватися, й уже бібоп 1940-1950-х – це гіперскладна "елітарна" музика, яка постійно змінює темп і тональність

Історія року всім відома – від примітивної гармонії рок-н-роллу 1950-х, Біла Гейлі чи Елвіса, де кожна нова пісня була повторенням попередньої, – до гіперскладного арт-року в King Crimson, Jethro Tull, ранніх Genesis – і все це відбулося за 20 років.

Читайте також: Ми живемо в часи липкої реальності – філософ

Про що це я? Про те, що "масовість" та "елітарність" – поняття дуже відносні. Часом "елітарність" – це всього лише трішки покращена "масовість".