Volodymyr Viatrovych заявив, що декомунізація в Україні "фактично завершена" - "в контексті позбавлення символів тоталітарного режиму".
У цьому контексті - напевно, так.

Але декомунізація свідомості наших співгромадян по-справжньому ще й не почалася.
Мені йдеться про "декомунізацію" в прямому сенсі: починаючи з віри в досяжність (чи принаймні в ідеал) комунізму як абсолютно справедливого суспільства. Чому комунізм вважають абсолютно справедливим? Бо там, згідно теорії, діє принцип "от каждого - по способностям, каждому - по потребностям", тобто, немає розподілу дефіцитних суспільних ресурсів (кожен бере, "скільки потрібно", і ще залишається).

Читайте також: У Дніпрі пройшли громадські обговорення про перейменування Дніпропетровської області

А розподіл дефіцитних ресурсів несправедливий завжди, бо розподіляти все порівну - несправедливо стосовно людської нерівності (одні талановитіші, інші вправніші, треті, навпаки, страждають на інвалідність - отже, коли "всім все порівну", це несправедливо!), натомість розподіляти все не порівну - несправедливо стосовно людської рівності (бо, за всієї нашої різниці, ми всі є рівними як людські істоти, а в межах окремих людських груп - ще й як громадяни).

Тому на тлі "ідеалу комунізму" будь-який суспільний лад здається невиправно несправедливим, а отже і неприйнятним. Як наслідок, кращі (талановитіші, або навіть просто вправніші як менеджери) хочуть собі від розподілу більшу частку - і або добиваються собі цього в Україні, викликаючи люту заздрість і ненависть співвітчизників, або доволі масово перебираються в ті країни, де мають більше ресурсів, щоб вже сьогодні краще винагородити їхні чесноти.

Таким людям бракує легітимізованої суспільством нерівності. Натомість пересічні громадяни відчувають дефіцит суспільних ресурсів найбільш болісно, тому для них, навпаки, нерівності в нашому суспільстві аж забагато.

Читайте також: Чи бути в Києві вулиці філософа Шестова?

Найгірше ж те, що ми не віримо у можливість збагатіти разом - хай навіть при цьому одні збагатяться більше, а інші менше. Навпаки, ми витрачаємо безліч зусиль саме на питання "справедливішого" розподілу і перерозподілу скудних наявних ресурсів. Тобто - в кого що слід забрати і кому віддати, щоб нам всім, нарешті, стало жити краще?

Не стане. Від "забрати і віддати" - точно не стане. Бо це знов розмова про "ділити", а не про "примножувати".
Здолати цю світоглядну настанову - оце і є справжня декомунізація.
І на цьому шляху ми, всім суспільством, не зробили, здається, ще жодного помітного кроку.