Лев Шестов. Портрет Бориса Григорьєва

Учора, 8 лютого, київська влада зробила кілька перейменувань вулиць у Подільському районі. Там усе рівненько – козацький отаман, діячі українського визвольного руху й навіть поет Олександр Олесь. Претензій нема.

Я людина в Києві не нова, але й сильно виступати з ініціативами мені не випадає. Бо є кияни справжні, а я до них явно не належу. Скаржитися на когось або нарікати теж не хочеться. Крім того, політика пам'яті – штука капризна: чия влада, того й пам'ять. Сьогодні пам'ять заточена під щось одне, завтра може настати, наприклад, якийсь "реванш", і вона зміниться. Не слід також забувати і про пам'ять радянську. Могли ж називати тоді вулиці "Газопровідна" або "Автозаводська". Та політика пам'яті концентрувалася, крім діячів комуністичного руху, на газопроводі й автозаводі. Всяке бувало на нашій пам'яті.

Так-от, ця прелюдія ось для чого.

Читайте також: Київрада перейменувала станцію та лінію метро

Був такий філософ – Лев Шестов. Він народився і жив певний час на Подолі. Можна сказати, що він був російським філософом, але це в його випадку – умовність. (Розумію, що епітет "російський" сьогодні річ несприятлива і вкрай осудна, тому роблю цей дивний відступ, немовби вже на самому старті намагаюся когось від когось захистити.)

Втім той, хто бодай трохи цікавиться філософією, міг дізнатися (а може, і знає вже давно), що філософські погляди Шестова були абсолютно вписані в європейську традицію. Він був серед філософської еліти зламу століть, знав багатьох західних філософів, викладав у Сорбонні. ("Вікіпедія" англійська дуже добре й досить лапідарно розповідає про його філософські погляди.) Крім того, він вплинув на багатьох західних філософів ХХ століття. А якщо комусь хотілося б перевірити його на політичні погляди, то й тут він цілком благонадійний – не був ні за царя, ні за комуністів, ні за білих. Не знаю, яке було в нього ставлення до діячів, чиїми іменами назвали сьогодні вулиці в Подільському районі. Просто не знаю. Знав би, обов'язково поділився б. Але українофобом, на відміну від того-таки Булгакова, який свою вулицю в Києві має, він не був. Якби був, ви б уже про це точно знали.

Щоб довго не розводитися, Лев Шестов – уродженець Києва, Подолу. На київських цвинтарях десь лежать кістки його родичів. Він – частина київської історії. Значно відоміша, до речі, у світі за того-таки Михайла Булгакова. І крутіша, якщо міряти гамбурзькими рахунками, які так люблять у нашому fb.

Читайте також: Не стати "пижиковою шапкою": коли байдужість – не на часі

Але вулиці Льва Шестова в Києві немає. Немає. І я от подумав: а що, якби наша міська влада серед діячів українського визвольного руху спромоглася одну-єдину вуличку віддати імені всесвітньо відомого філософа? Це було б дуже погано?

І так, я не розумію, чому про це пишу саме я. Я не маю на це жодного права. Але чому про це не пишуть викладачі філософських кафедр, краєзнавці, києволюби й інші позитивні та потрібні люди? Я не вірю в їхню необізнаність або лиху волю. Що потрібно, аби ці позитивні та потрібні люди вийшли з такою ініціативою? Чи Києву не потрібна пам'ять про Льва Шестова?

Якщо він "шупалець "руского міра", ви так мені й скажіть. Якщо ж усе-таки не "щупалець", а всесвітньо відомий філософ, теж скажіть. Подискутуймо.