MENU

Богомолець: Ми не маємо права зупинятися, допоки не збудуємо таку Україну, про яку мріяли ті, кого вже чотири роки немає поряд з нами

1520 0

Страшні спогади. Їх не забути...

Кожен з нас, тих, хто стояв на Майдані, за кілька днів лютого пережив більше, ніж багато хто переживає за все своє життя. І є спогади, які закарбувалася в пам'яті навічно.

18 лютого медичний пункт, який ми щойно обладнали в холі Будинку офіцерів, був оточений внутрішніми військами, “Беркутом” та тітушками.

На підлозі лежали троє загиблих та десятки поранених — з простріленими очима, переломами та забиттями. Ті, хто після знеболення та перевязки могли йти – виходили на вулицю продовжувати підтримувати решту протестуючих.

Читайте також: Все наши беды от того, что добрые украинцы не стреляли в тех, кто забивал их палками – Арестович

Загалом в цей день було понад 1500 поранених і травмованих. Дороги були перекриті. Машини швидкої не їхали забрати постраждалих. Кожна секунда очікування на приїзд медиків мені здавалася вічністю, коли я дивилась на тяжко контужених та поранених з простріленими зіницями.

Нарешті, близько 16 години зявилися дві машини з червоним хрестом. Бригада зайшла до нашого медпункту в Будинку офіцерів, і радості моїй не було меж.

Я підійшла до лікаря та попросила забрати вже посортованих мною тяжкопоранених. На що почула відповідь: “Відповідно до наказу постраждалих не забираємо". Чийого наказу? Кому ви служите? Ви ж люди в першу чергу – намагалася апелювати я, але зіткнулася з абсолютно скляними і безпристрасними очима...

Нікого з поранених так і не забрали. Побиті люди в закривавлених бинтах були евакуйовані машинами звичайних киян і доставлені до наших госпіталів у Михайлівському соборі, в Лютеранської кірсі, у будинку Профспілок і у Жовтневому палаці.

Нажаль, всі обличчя, крім облич мертвих з тих днів зтерлися з моєі пам'яті, тому ця нелюдь і досі ще мабуть працює медиком...

В ті дні я дала собі слово добитися, щоб після перемоги ніхто і ніколи не міг використовувати лікарів у політичних цілях, і швидка завжди приїжджала до всіх.

Читайте також: С чего начинались Революция достоинства и российско-украинская война

Але сьогодні, після перемоги, доля всієї нашої швидкої та її існування тепер взагалі стоїть під питанням. Наразі системою керують ті, хто і не стояв на Майдані і не рятував поранених в найтяжкіші дні нашої боротьби. Їм ніколи нас не зрозуміти.

В той же день, вже понадвечір, коли поранені з Будинку офіцерів були евакуйовані, а ми ходили Маріїнінським парком і шукали інших постраждалих, до мене підійшов підполковник внутрішніх військ з проханням допомогти його пораненим.

У скривавленому халаті я йшла по Грушевського, де на розі з Шовковичною у дворі лежали з десяток поранених “ввшників”. Один з них, тяжко поранений у живіт, потребував невідкладної евакуації у другого був відкритий перелом руки, в інших — травми та забиття. Коли я попросила аптечку, виявилося, що ніяких аптечок їм ніхто не видавав. Їх просто кинули проти людей, як гарматне м’ясо, яким не шкода пожертвувати. Я викликала на себе швидку для евакуації, зробила укол знеболюючого, перев’язки, хлопцю з переломом наклала шину, яку зробила з пивного ящика, що лежав у дворі, та пішла шукати інших поранених протестувальників.

Справжнє пекло для всіх нас було 20-го лютого. Найважчим моментом стало опізнання загиблих.

О 9.00 вже були перші загиблі – я піднялася з Майдану до готелю “Україна”, де розташувала ще один медичний пункт, і до обіду в нас вже лежали тіла 13 розстріляних беззбройних майданівців.

Читайте також: Небесна сотня. Недостатньо просто пам’ятати

Шансів врятувати їм життя снайпери нам не залишили. Кулі потрапляли прямо у серце, у лобні долі мозку, у коронарні артерії. Нам потрібно було дізнатися імена загиблих та повідомити родичів, щоб і цих хлопців не записали до когорти зниклих безвісти.

Один з волонтерів, Юрій, по черзі витягав у кожного телефон та дзвонив на останній номер, з яким спілкувався загиблий, щоб встановити його особу. За словами Юри, це був найгірший день в його житті. Незабаром він пішов на фронт, а потім через два роки покінчив життя самогубством під впливом пережитих потрясінь.

Ці дні стали для багатьох визначальними для всього подальшого життя. Вони змінили нашу свідомість. Занадто багато пролилося невинноі крові, і повернути старі часи та порядки навряд чи не вдасться, як би цього не хотілося багатьом представникам як минулої, так і теперішньої влади. У жорстоких та запеклих боях загартувався хоч і поки що не великий, але свідомий клас патріотів-українців.

Але перемога ще не відбулася, не виконано головного: проведення реформ в інтересах народу та покращення якості життя людей. Корупція не зменшується, життя людей погіршується. Країну розривають, а не лікують ...

Сьогодні, вшановуючи пам’ять загиблих на Майдані, я хочу сказати тим пристосуванцям, які на крові потрапили до влади та зрадили країну: за все у житті доведеться заплатити сповна.

А нам всім я бажаю пам’ятати, заради чого загинула Небесна сотня на Майдані та небесні батальйони на фронті - вони помирали за людську гідність людей та справді вільну і незалежну Україну.

І ми не маємо права відступати і зупинятися, допоки ми, нарешті, не збудуємо щасливу та справедливу Україну для всіх — таку Україну, про яку мріяли ті, кого вже чотири роки немає поряд з нами...

Ольга БОГОМОЛЕЦЬ


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости