Раніше нам докоряли критикою президента.

Тепер, коли президент стає все менш і менш цікавим, Віктор Уколов на УП акуратненько дорікнув нам, що, мовляв, ай-ай-ай, як не соромно не помітити хрестоматійний спіч президента України на Мюнхенському форумі з питань безпеки.

Мовляв, зажерлись експерти, гуляють вихідними, а треба класиків учити.

Аналіз буде трішечки згодом. І ми, як завжди, спробуємо поглянути на зазначений форум, дискусію на ньому і безпекову проблематику без пелени україноцентризму.

А поки таке... Навіяне.

Немає особливої трагедії в тому, що зал під час виступу нашого президента був напів (-повним\-порожнім - оберіть, що подобається, залежно від ступеню любові до глави держави). Це не показник. Не показник і навіть не факт, що це є свідченням втоми від України чи від українського стилю реформування.

Читайте також: У Мюнхені Україна не презентувала нової риторики, цікавої для західних партнерів – журналіст

Не найбільша проблема, що наш президент, який ніби хороший дипломат, і його невідомо наскільки хороші дипломати випускники міжнародних факультетів спічрайтери, не читають професійну літературу, а термінологію для виступів сприймають на слух з чужих виступів та статей.

Навіть, як правило, без знання справи вживані в президентських виступах терміни "світова гібридна війна" і тп, які, напевно, могли би вразити аудиторію студентів, не справляють враження на професійну "тусовку" Мюнхенської конференції – це теж не велика проблема. До речі, слава Богу, що хоч цього разу президент нарешті не називає росіян терористами – і за цей маленький термінологічний прогрес величезна вдячність від експертної спільноти.

Звичайно краще мати главу державу-мислителя візіонера. Але скільки їх таких у світі?

Не в переповненості виступу загальними фразами та банальностями справа.

Справжня проблема, а заодно і причина відсутності інтересу до виступу нашого президента – це гнітюча непрактичність.

З конкретних пропозицій, рекомендацій, вимог Порошенка до світового безпекового товариства можна відзначити хіба "геть Росію з Ради Європи" (але якщо відповідну кампанію громадських організацій ще можна зрозуміти, то для верховного дипломата країни сказати "геть" і не пояснити, що робити з наслідками, – це трохи інфантильно) та "ні Північному потоку 2".

А очікувалось (ще два-три роки тому), що середнього розміру держава, яка веде війну з територіальним гігантом та ядерною надпотугою мала би вигравати інтелектуально.

Але наразі все, на що здатна українська дипломатія, – це повторити невиразне і непереконливе "ми тут за ваші цінності воюємо, тому не знати як, але ви маєте нам допомогти".

Власне кажучи, світ почув саме так сформульований у 2014 році заклик, почувався і почав допомагати Україні так, як собі було б найдешевше.

Натомість очікувалось, що Україна не буде повторювати за іншими мантри про кібервійни, про підривні інформаційні впливи, про використання недержавних гравців у міждержавних конфліктах, про підривні ціннісні впливи, а пояснить, як вона все це подолала\долає і навчить інших.

Та навіть невеличке пояснення, як сприйняти новий "закон про деокупацію" в контексті відданості Мінським домовленостям, і коли його підпише президент – це вже було б хоч чимось новим і цікавим.

Читайте також: Україна потрапила у пастку міжнародної корупції та між жорна геополітичного протистояння світових домінатів

Бо досі єдиним українським ноу-хау стала участь у "світовій гібридній війні" без розриву дипломатичних відносин з державою, яка веде проти нас воєнні дії та окупувала частину нашої території. Та і заклик "ні Північному потоку 2" звучав би значно більш переконливо, якби українські компанії при цьому не наживалися на торгівлі з Росією. Але, звичайно, про ці українські доповнення до стратагем сунь цзи Порошенко нічого не розповів.

А решту світ уже й так знав.

Я би на такий виступ теж не пішов.