Три лірники і два Івани

(навіяне Дмитром Донцовим)

Сліпий, кривий і горбатий лірники – у містерії "Великий Льох" символи тих, кого ми тепер називаємо інтелектуалами.

Сліпий не бачить реальний стан речей, кривий спотворює реальність, а горбатий, хоч і все розуміє, але схиляється перед сильними світа цього. Те саме можна сказати і про оцінювачів творчості Шевченка. І про еліту взагалі. Для мене особисто найгидкіше видовище бачити, як лев на публіці перед владоможцем чи просто багатієм стає у позу – чего ізволіте? Гібрид марнославства і корисливості.

Пантелеймон Куліш, що з віком постатечнішав, закликав "не бряжчати шаблюками", бо "політика – не наше діло".

Михайло Драгоманов: "Кобзар" – річ, остаточно пережита освіченими малоросами". Наша малоросійська Україна остаточно зв’язана з Великоросією".

Іван Багряний: Тарас Шевченко – "забута постать". "Поет вмер в добу індустріалізації, електрики, машини, урбанізації".

Осип Назарук: "Катерина (цариця) зробила велику прислугу українській нації, зруйнувавши ґрунтовно гніздо розбійницьке на Запоріжжі". 

Читайте також: У Житомирі презентували нецензурований "Кобзар" Шевченка, виданий скрипниківкою

Михайло Грушевський вважав, що Шевченко робить рушійною силою історії "простий сірий народ", що дуже гарно вписалося потім у марксистсько-ленінську концепцію історії. Насправді поет ніколи не був співцем плебеїв.

Отець Гавриїл Костельник, той, хто привів Московський патріархат на наші галицькі терени: "На жаль, розум Шевченка не мав нагоди розвинутись так високо, щоб держати у рівновазі його велике серце".

Сергій Єфремов: Шевченко – "геніальний мужик".Тільки й усього. Не козак, не онук гайдамаки, а мужик. Цікаво, що потім оцінювачів Шевченка намагалися відмити від негативу, але навіть оті, вихоплені з контексту цитати, свідчать, що ці авторитетні й розумні українці вважали заклики поета відбудувати нову Січ анахронізмом. Найбільше їх лякала його безкомпромісність і розуміння того, що за свободу доведеться платити великою кров’ю. Насправді ж Тарас Шевченко мав на увазі створення еліти, освіченої, патріотичної і сміливої, яка поведе за собою народ і здолає вселенське зло, припинить нарешті руйнацію. Це її кров проллється, "кров добра, не чорна", а не кров рабів. Так і сталось в 1914-у, і в 1946-у, і в 2014-у. Лицарі проливають кров, раби батрачать на окупанта, "доробляються", як кажуть у нас в Галичині.

Здається, один лише Іван Франко розумів місію Шевченка, назвавши його "володарем у царстві духа", коли пройшов сам щеплення від соціалізму.

Читайте також: Чому вони так мало прожили, лише 47 літ?

Існує легенда, ніби ченці з Києво-Печерської лаври пішли на прощу до Святої землі і на острові Родос отримали наказ звернутись до Байди Вишневецького із закликом створити осередок християнського воїнства на одному з островів. І так на Хортиці постала Запорозька Січ.

Комуністичний режим займався фальсифікацією української історії разом з фальсифікацією творчості Шевченка. Революціонер-демократ, інтернаціоналіст, атеїзм – це все було так грубо зшито, що могло відлякати тільки діток у школах. Зрештою, ця кампанія триває і досі в освітніх закладах,бо постмодерне трактування Шевченка як міфотворця – це ті самі граблі,які рано чи пізно вдарять по лобі. То правда, що кожна епоха по-різному не розуміє Шевченка, бо її еліта не здатна бути воїнами духу. Що цікаво, інтелектуальні й моральні вади такої еліти рано чи пізно приводять її в обійми московського ведмедя.

І хтозна, як воно було б далі, якби не криваві події 2014 року, коли  крізь грубий шар словоблуддя вогнем проступило інше видіння Тараса Шевченка: про двох  Іванів, синів однієї матері. Перший – "буде катів катувати", а другий – "катам помагати". І на наших очах ті два Івани починають вирішальну битву. У суспільстві, яке вже не раз було упокорене голодом і терором, а тепер ще й упокорюється миром і тими ж трьома лірниками-каліками, зцілити яких може лише правда. У світі, який став рабом грошей і заручником егоїзму. І не лякатись цього треба – у фіналі нас чекає оновлена земля, про яку мріяли духовні лідери України.

Іван Вишенський, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Василь Стус… Лицарі Духовного меча проти псів, які б’ються за кістку, кинуту під стіл. Проти свиней, які за миску помий готові продати Батьківщину і рідну матір. Проти шашелів, що точать спорохнявіле дерево у примарному раю споживацтва.