Раніше, навіть до недавнього часу, мені здавалося, що в зимі немає сенсу. Тобто, ясна річ, він є – принаймні так стверджувала моя улюблена шкільна навчителька географії Василина Василівна – адже природі потрібна "перезмінка", земля мусить відпочити, щоби наступного року знову колоситися.

Але в Ріо-де-Жанейро й Лос-Анджелесі я на власні очі пересвідчився, що насправді ніяка зима землі (і Землі) не потрібна. Можна жити й тішитися сонечкові, а все ростиме й плодоноситиме – аж бананові гаї зашумлять.

Та ще й наша зима – ця темна, брудна, мокра, калюжна, ніяка пора року. Ех, якщо вже доводиться жити взимку, то краще б вона була норвезькою, сніжною, морозною, справжньою, щоб запрягти в сани оленів і кататися хвойним лісом.

Тобто жив я з переконанням, що зиму треба просто переждати. Пересидіти у своїй барлозі, за змогою якомога рідше висуваючи носа надвір. Веселитися на Новий рік, частуватися й колядувати на Різдво, пити чай із медом і їсти мандарини, тобто знаходити бодай якісь переваги в цій безсенсовній зимі.

Усе змінилося торік, відколи я навчився кататися на лижах. Лижі, як і зима, здавалися мені дурничкою, марним оранням льоду. Одного разу мене навіть занесло на лижний курорт – і поки інші каталися, я сидів у готелі, читав книжку, попивав винце, дивився у вікно й думав: от ідіоти! Холод собачий, вітер дме, а вони вдягли свої незручні костюми, натягнули важезні черевики й спускаються з гірки, наче малі діти. Ще й платять за це грубі гроші.

Читайте також: Як насолоджуватися зимою – секрет жителів Норвегії

Вираз "ставати на лижі" був для мене всього лиш студентським фразеологізмом, що означав утікання з пар. Аж нарешті минулої зими кум витягнув мене із собою на лижі – просто заради спроби, так само, як раз на життя люди стрибають із парашутом чи пірнають із аквалангом.

І я прокайфував! Так, трохи попадав у сніг, але потім поїхав. І відчув, наскільки це прекрасно – набирати швидкість, летіти вниз, гальмувати, здіймаючи за собою сніжну куряву, підкоряти собі схил.

Дивитися на прекрасні засніжені гори, пожирати очима краєвиди, вигрівати обличчя в сонячних променях, за якими вже так скучив. І не холодно зовсім, навпаки – шкіра від легенького морозцю теж отримує задоволення, а легені на чистому свіжому повітрі наповнюються щастям.

Кожен м’яз задіяний, все тіло працює, нагрівається, а втома після катання дуже приємна. Ґлінтвейн на вершечку гори запашний і смачний, музика на підйомниках бадьора й навіть не дратує своєю примітивністю, а люди навколо – лижвярі – переважно радісні й усміхнені.

Кайф і радість, з якими зима перестає бути огидною і набуває сенсу. Коли тішишся снігу й морозу, білизні схилу і власному тілу, пружному й сильному.

Читайте також: Що почуємо в довгій білій зимі

Важливо в кожній порі року знайти для себе якусь утіху, радість, якої з нетерпінням чекатимеш цілий рік, свої власні ліки від депресії.

Влітку – море й риболовля, підйом у гори з наметами.

Восени – ходіння по гриби, насолода від пастельної палітри природи, оксамитове повітря і найгарніший одяг.

Навесні – довшання днів, поява птахів, запахів, тепла й оптимізму, копирсання на своїй грядочці, ковбаска на Пасху, поява свіжих овочів і фруктів, пікніки й дарування квітів.

Ну а взимку – читайте вище.

Андрій ЛЮБКА, "Збруч"